Прекрасні й приречені

Кiноiндустрiя винесла його нагору там, де потопила десятки iнших, бiльш заможних, iз багатшою уявою та бiльш практичними iдеями… А зараз вiн сидiв тут i споглядав безсмертну Глорiю, заради якоi юний Холком поiхав iз Нью-Йорка до Пасадени, вiн дивився на неi i знав, що зараз вона закiнчить танцювати й сяде по лiву руку вiд нього.

Вiн сподiвався, що вона не забариться. Устрицi подали вже кiлька хвилин тому.

А Ентонi, чие мiсце було по лiву руку вiд Глорii, танцював iз нею, тримаючись постiйно на однiй чвертi майданчика.

Це мало означати, якби були iншi претенденти: «Йдiть до бiса, не втручайтесь»! Вони виглядали дуже близькими.

– Отже, – почав вiн, дивлячись на неi згори вниз, – ваша краса сьогоднi неймовiрна.

Їi погляд пiднявся на пiвфута, якi роздiляли iх.

– Дякую, Ентонi.

– Насправдi, я нiяковiю вiд вашоi краси, – додав вiн, але цього разу без усмiшки.

– Ви теж сьогоднi чудово виглядаете.

– Хiба ж це не чудово? – засмiявся вiн. – Ми вже схвалюемо одне одного.

– А зазвичай це не так? – Вона швидко вхопилася за цю ремарку, як i завжди, коли щось, бодай вiддалено, стосувалось ii.

Вiн стишив голос, i майже неможливо було зрозумiти, що вiн кепкуе.

– Хiба священик може схвалювати папу?

– Не знаю, але це напевне найбiльш невиразний комплiмент, який я будь-коли чула.

– Я можу вигадати кiлька банальностей.

– Не буду змушувати вас так напружуватися. Подивiться на Мюрiел! Ось, прямо бiля нас.

Вiн озирнувся через плече. Їi густо нафарбована щока спочивала на лацканi вечiрнього фрака Морi Нобла, а напудрена рука щiльно обплелася довкола його шиi. Було навiть дивно, чому вона досi не вхопила його за шкiрку. Їi очi блукали стелею туди-сюди, стегна виписували кола, а ще вона постiйно тихо пiдспiвувала. На перший погляд могло здатися, що вона перекладае пiсню якоюсь iноземною мовою, хоча насправдi вона заповнювала такти музики единими словами, якi знала, – словами заголовка:

Вiн складае реггi,

Вiн складае реггi,

Вiн хлопець-реггi,

Скла-а-дае, скла-дае, реггi, пам, пам,

Скла-а-дае, скла-дае, реггi…

І що далi, то бiльш дивними й варварськими ставали фрази.

Коли вона вловлювала на собi веселi погляди Ентонi та Глорii, то дарувала iм тiльки мрiйливу усмiшку, примружуючи очi на знак того, що музика проникае в усе ii ество i вводить в екстатичний i неймовiрно спокусливий транс.