Останній листок (збірник)

Ми увiйшли в цей чудесний курятник, де для таемничостi були розвiшанi червонi простирадла i малюнки рук, на яких лiнii перехрещувались, як рейки на залiзничному вузлi. Напис над дверима повiдомляв, що в цьому курятнику сидить мадам Зозо, египетська хiромантка. Мадам була гладка жiнка в червоному джемперi з вигаптованими на ньому закарлючками i чудернацькими звiрами. Тобiн дае iй десять центiв i простягае руку. Вона пiднiмае його руку – рiдну сестру копита ломовоi коняки – i дивиться, чи не прийшов вiн бува за пiдковою.

– Чоловiче, – каже мадам Зозо, – лiнii вашоi кiнцiвки показують…

– Це зовсiм не нога, – перебивае ii Тобiн. – Звичайно, вона не дуже красива, але перед вами моя долоня.

– Лiнii показують, – каже мадам, – що у вашому життi було нещастя. І воно не останне. Гора Венери, – чи, може, це просто синець вiд каменя, – показуе, що ви закоханi. Ви мали клопiт, причиною якого була ваша кохана.

– Це вона про Кетi Магорнер згадуе, – голосно шепоче Тобiн, нахиляючись до мене.

– Я бачу, – каже хiромантка, – багато журби та нещастя через когось, кого ви не можете забути.

Я бачу лiнii, якi вказують на лiтеру «К» i лiтеру «М» у ii iменi.

– Чуеш, – каже менi Тобiн, – чуеш, що вона говорить?

– Стережiться, – веде далi хiромантка, – темного чоловiка i свiтлоi жiнки: вони принесуть вам неприемностi. Дуже скоро ви поiдете водою i зазнаете фiнансовоi втрати. Я бачу лiнiю, яка принесе вам щастя. Є чоловiк, який увiйде в ваше життя i приверне до вас фортуну. Коли ви його побачите, ви пiзнаете його по кривому носу.

– А iм’я його там не позначене? – питае Тобiн. – Було б зручнiше привiтатись до нього, коли вiн почне навалювати менi щастя.

– Його iм’я, – каже хiромантка, прикидаючись замисленою, – не написане лiнiями, але вони показують, що воно мае бути довгим i в ньому повинна бути лiтера «о». Я нiчого бiльше не можу сказати. Бувайте здоровi! Не загороджуйте дверi.

– Дивно, звiдки вона все це знае, – каже Тобiн по дорозi на пристань.

Коли ми проштовхувались бiля ворiт, якийсь негр зачепив запаленою сигарою Тобiна за вухо i почались неприемностi.

Тобiн вдарив його по шиi, жiнки заверещали, i менi довелось витягати його з натовпу, поки не з’явилась полiцiя. Тобiн завжди бувае в небезпечному настроi, коли задоволений собою.

Ми повертались пароплавом, i коли почули оклик:

«Кому потрiбнi послуги офiцiанта?», – Тобiн спробував вiдгукнутися, вiдчуваючи бажання вихилити кухоль пива, але, обмацавши кишенi, з’ясував, що вони порожнi.