Останній листок (збірник)

Останнiй листок (збiрник)

О. Генрi

Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури

О. Генрi (1862–1910) – псевдонiм Вiльяма Сiднея Портера, одного з найпопулярнiших класикiв свiтовоi лiтератури. Комусь потрiбно написати тисячi сторiнок, щоб створити генiальний твiр, а комусь потрiбен для цього лише клаптик паперу. Саме на клаптику паперу банкiвський службовець Портер, засуджений на три роки за нестачу грошових коштiв, створив у в’язницi свое перше оповiдання пiд псевдонiмом О. Генрi, надихнувшись iсторiями спiвкамерникiв.

А далi було близько 280 новел, роман «Королi i капуста», численнi фейлетони.

Його твори – це маленькi iсторii простих людей: клеркiв, продавчинь, невiдомих художникiв, дрiбних авантюристiв, фермерiв, навiть волоцюг… Лаконiчнiсть викладу, тонкий гумор, незвичайнiсть сюжету i завжди непередбачувана розв’язка уже бiльше ста рокiв привертають увагу читачiв до малоi прози О. Генрi, великого письменника «маленьких людей».

О.Генрi

Останнiй листок

Долоня Тобiна

Якось Тобiн i я поiхали вдвох на Конi-Айленд.

У нас було чотири долари на двох, а Тобiну треба було розвiятись. Його кохана Кетi Магорнер з графства Слiго, виiхавши три мiсяцi тому до Америки, пропала. При нiй були сотня доларiв власних заощаджень i сотня, виручена вiд продажу Тобiновоi спадщини, що складалась з маленького будиночка i одноi свинi. Пiсля того як Тобiн одержав листа, в якому вона писала, що виiжджае до нього, про неi не було бiльше жодноi чутки. Тобiн давав об’яви в газетах, але дiвчина не знайшлась.

Так от, поiхали ми з Тобiном на Конi-Айленд, гадаючи, що рiзнi атракцiони i запах смажених зерен кукурудзи розвiють тугу серця в його грудях. Але Тобiн був важкодум, i журба мiцно вселилася в нього. Вiн скреготав зубами, дивлячись на повiтрянi кулi, вiн проклинав кiно i, хоч жодного разу не вiдмовився вiд пропозицii випити, все ж таки з презирством вiдвернувся вiд лялькового театру i ладен був побити всiх фотографiв.

Тодi я повiв його на одну з бiчних алей, де атракцiони були трохи менш настирливими.

Бiля невеличкого, шiсть на вiсiм футiв, балагана Тобiн зупинився, i щось людське з’явилось у його поглядi.

– Тут, – каже вiн, – я розвiю свою журбу. Чудова хiромантка з-над рiки Нiлу дослiдить долоню моеi руки, i менi буде вiдомо, чи трапиться те, що мае трапитись.

Тобiн вiрив у всiлякi прикмети i надприроднi явища. Вiн мав твердi переконання вiдносно таких речей, як чорнi коти, щасливi номери i прогнози погоди в газетах.