Магеллан. Амеріґо (збірник)

І от – диво дивне: варто лише до найскромнiшоi страви додати одне-едине зернятко iндiйських прянощiв, пучечок перцю, сухого мускатного цвiту, дрiбку iмбиру або корицi, – як у ротi вiдразу ж виникае незнане досi приемне подразнення. Мiж яскраво вираженим мажором i мiнором кислого й солодкого, гострого i прiсного наразi забринiли чарiвнi кулiнарнi обертони й промiжнi звуки; невдовзi ще не витонченi, варварськi смаковi нерви людей середньовiччя починають з усе бiльшою жадобою вимагати цих нових збуджуючих приправ. Страва вважаеться добре приготовленою, лише коли вона до знемоги переперчена, надмiру гостра й пекуча; навiть у пиво кладуть iмбир, а вино так приправляють товченими спецiями, що кожен ковток, наче порох, обпалюе горло.

Проте не тiльки для кухнi потрiбна Заходу така величезна кiлькiсть especeria. Жiноче кокетство вимагае все бiльше й бiльше пахощiв Аравii, до того ж щоразу нових i нових – подразливого мускусу, п’янкоi амбри, трояндовоi олii; ткачi й фарбувальники мусять виготовляти для них китайський шовк та iндiйськi вiзерунчастi тканини, а золотарi добувати на торгах бiлi цейлонськi перли й голубуватi нарсингарськi дiаманти. Ще бiльший попит на заморськi товари мае католицька церква, бо жодне з мiльярдiв зерен ладану в кадильницях, якими вимахують причетники в тисячах i тисячах церков Європи, не проросло на европейськiй землi; кожне з мiльярдiв цих зерен морем i суходолом здiйснювало свiй довгий шлях з Аравii. Аптекарi у свою чергу е постiйними покупцями знаменитих iндiйських спецiй: опiю, камфори, дорогоцiнноi смоли натурального каучуку; з досвiду вони добре знають, що нi бальзам, анi якесь iнше лiкарське зiлля не змусить хворого повiрити в його цiлющу силу, коли на порцеляновому тиглику синiми лiтерами не буде виведено магiчне слово «arabicum» або «indicum»[2 - Арабський або iндiйський (лат. ).]. Усе, що походило зi Сходу, своею вiддаленiстю, винятковiстю, екзотичнiстю, а може, й навiть дорожнечею нестримно почало набувати для Європи навiяних гiпнотичних чарiв. «Арабський», «перський», «iндостанський» – цi атрибути в добу середньовiччя (подiбно до того, як у вiсiмнадцятому столiттi епiтет «французький») прирiвнюються до слiв: розкiшний, витончений, шляхетний, вишуканий, коштовний. Жоден товар не був таким жаданим, як прянощi: здавалося, нiби пахощi цих схiдних квiтiв наповнили магiчними чарами душi европейцiв.

Але саме через те, що мода так настiйливо вимагала iндiйських товарiв, вони були дорогими i ставали дедалi дорожчими.