Магеллан. Амеріґо (збірник)

Сьогоднi навряд чи можливо точно вiдтворити криву гарячкового пiдвищення цiн на них, бо всi iсторичнi таблицi грошовоi вартостi, як показуе досвiд, лишаються абстрактними. Наочне уявлення про бездумне пiдвищення цiн на прянощi найкраще можна скласти собi, згадавши, що на початку другого тисячолiття нашоi ери той самий перець, який нинi вiльно стоiть на столиках кожного трактиру i який недбало розсипають, мовби пiсок, вiдраховувався по зернинцi й прирiвнювався майже до ваги срiбла.

Цiннiсть перцю була настiльки стабiльною, що чимало держав i мiст розплачувалися ним як благородним металом; за перець можна було придбати земельнi дiлянки, перцем сплачували посаг чи купували собi права громадянства. На вагу перцю багато правителiв i мiст визначали мито, а коли в середнi вiки хотiли про когось сказати, що той багатюща людина, його глузливо обзивали «мiшком перцю». Імбир, корицю, хiнну кору i камфору зважували на ювелiрних i аптекарських терезах, щiльно зачинивши вiкна й дверi, аби протягом не здуло бодай крупинку дорогоцiнного порошку. Але якою б абсурдною на сьогоднi не видавалася нам така переоцiнка прянощiв, вона стае зрозумiлою, коли згадаеш, з якими труднощами i ризиком iх привозили в Європу. Безконечно далекою на той час була вiдстань мiж Сходом i Заходом, i яких тiльки перешкод, яких небезпек не доводилося долати кораблям, караванам i валкам! Якоi одiссеi мусило зазнати кожне зернятко, кожна пелюсточка, перш нiж вони з зеленого куща на Малайському архiпелазi потрапляли на свiй останнiй морський берег й, нарештi, на прилавок европейського крамаря! Звiсна рiч, сама по собi жодна з цих рослин не була рiдкiсною. На протилежному боцi земноi кулi всi цi рослини – коричнi дерева на Тiдорi, гвоздичнi на Амбоiнi, мускатнi горiхи на Бандi, кущики перцю на Малабарському узбережжi – буяють так само привiльно, як у нас чортополох, тому центнер прянощiв на Малайських островах коштуе не бiльше, нiж дрiбка прянощiв на Заходi. Але через скiльки рук мае пройти товар, перш нiж вiн через пустелi й моря потрапить до останнього покупця – до споживача! Першiй парi рук, як завжди, платять найгiрше: раб-малаець, який зривае свiжий цвiт i в плетенiй корзинi на засмаглiй спинi несе його на ринок, не набувае собi нiчого, крiм власного поту.