Магеллан. Амеріґо (збірник)

Ми не знаемо, в якiй мiрi Магеллан, зв’язаний клятвеним словом з Руi Фалейру, розкрив тiй комiсii свiй задум, i, очевидно, лише по аналогii – досить iрубiй – з Колумбом хтось придумав, що комiсiя рiзко вiдкинула i навiть висмiяла його пропозицii. Достовiрним е хiба що те, що Casa de Contrataciоn не захотiла чи не могла на свiй страх i ризик вкладати кошти в затiю цього незнайомого чужоземця. Знавцi своеi справи за професiйною звичкою з недовiрою ставляться до всього незвичного, отож i цього разу одне з найвирiшальнiших досягнень в iсторii людства було здiйснено не за пiдтримки авторитетних установ, а без iхньоi участi i всупереч iм.

Індiйська палата, ця найважливiша iнстанцiя, не пiдтримала Магеллана. Найпершi ж дверi з-помiж багатьох iнших, що ведуть до приймальнi короля, не розчинилися перед ним. Без сумнiву, то був один з найпохмурiших днiв для Магеллана. Виходить, дарма вiн приiхав сюди, марнi рекомендацii, марнi запропонованi ним розрахунки, марнi пишномовство i гарячковiсть, якi, всупереч його внутрiшнiй волi, вочевидь, таки проявилися: всi його аргументи так i не змогли переконати трьох членiв комiсii, трьох професiоналiв, пройнятися довiрою до його проекту.

Але на вiйнi частенько трапляеться так, що полководець, вважаючи себе переможеним, уже наказуе сурмити вiдступ, уже збираеться покинути поле бою, i тут з’являеться гонець i ангельськими устами повiдомляе, що ворог вiдступив, пiшов з поля бою, отже, визнав себе переможеним.

Тодi – якась мить, одна-едина мить, i шалька терезiв з темноi безоднi сягае до вершини щастя. Схожу мить уперше переживае Магеллан, неждано-негадано довiдавшись, що на одного з трьох членiв комiсii, який разом з iншими – як йому здалося, з невдоволенням i неприязню – вислухав проект, i останнiй справив на нього сильне враження, i що Хуан де Аранда, фактор, керуючий справами Casa de Contrataciоn, дуже хотiв би приватним способом докладнiше ознайомитися з цим надзвичайно цiкавим i, на його думку, багатообiцяючим планом, тож вiн просить Магеллана вийти на нього.

Те, що окриленому Магеллану видаеться волею небесною, насправдi мае доволi земне пiдгрунтя. Хуан де Аранда, як i всi iмператори й королi, капiтани й торговцi того часу, думае (як би зворушливо це не зображалося в наших iсторичних творах для юнацтва) зовсiм не про географiчнi вiдкриття i не про щастя людства.