Сповідь

Про те, чого коштувало менi це зiзнання, можна судити з того, що нiколи, навiть у хвилини найтiснiшоi близькостi з тими, кого я кохав, у митi несамовитоi пристрастi, що робила мене слiпим i глухим i змушувала забути про себе, я не наважувався признатися в своему божевiллi й просити про едину милiсть, якоi менi бракувало. Лише раз, у дитинствi, розповiв я про свое бажання дiвчинцi мого вiку, i вона сама зголосилася зробити менi цю послугу.

Отже, повертаючись до перших проявiв своеi чуттевостi, я бачу, що поеднання одних елементiв, попри iх гадану несумiснiсть, енергiйно справило единий i простий ефект, тодi як iншi, але подiбнi з вигляду елементи, через певнi обставини впливали на мене цiлком по-iншому.

Хто повiрив би, наприклад, що одне з найсильнiших поривань моеi душi живилося з того самого джерела, звiдки влилися в мою кров слабкiсть i ласолюбство? Але пiдтвердження тому можна побачити, не вiддаляючись вiд сюжету, про який я щойно говорив.

Якось я вчив урок у кiмнатi поряд з кухнею. Служниця поклала сушити на плиту гребiнцi мадемуазель Ламберсье. Коли вона повернулася по них, виявилося, що в одному з них виламанi всi зубцi. На кого скласти провину? Нiхто, крiм мене, не входив до кiмнати. Мене допитали, i я сказав, що не чiпав гребiнця.

Пан Ламберсье iз сестрою вмовляли мене зiзнатися, переконували, погрожували; я затято стояв на своему; але iх упередженiсть пересилила моi заперечення, хоча iм i здавалося, що я вперше так нахабно брехав.

До провини поставилися серйозно, вона була того варта. Злiсть, брехня i упертiсть заслуговували на кару, але вчинила ii цього разу не мадемуазель Ламберсье. Написали дядьковi Бернару, i вiн приiхав. Мого сердешного кузена звинувачували в iншiй, не менш серйознiй провинi, i на нас обох була накладена однакова кара. Вона була жахлива. Якби, шукаючи лiкiв у самiй хворобi, так намагалися назавжди притупити мою порочну чуттевiсть, кращого засобу i не знайшлося б. Пiсля цього вона надовго дала менi спокiй.

Зiзнання вiд мене так i не добилися. Багато разiв покараний i доведений до жахливого стану, я залишився непохитний. Я пiшов би й на смерть, я був до цього готовий. Силi довелося вiдступити перед диявольською затятiстю дитини, бо саме так називали мою твердiсть. Тож я вийшов iз жорстокого випробування роздертим на шматки, але сповнений безмежноi радостi.