Сповідь

Його прямi, тонкi i навiть цибатi ноги робили б його вищим, якби не розкарячувались, подiбно до широко розкритого циркуля. Його коротенький i тонкий тулуб був неймовiрно малий. Голий, вiн, напевно, був дуже схожий на цвiркуна. Його голова, звичайного розмiру, з правильними i шляхетними рисами обличчя i доволi гарними очима, здавалася штучно настромленою на якийсь обрубок. Вiн мiг би не витрачатися на вбрання, оскiльки його велика перука одягала його з голови до нiг.

Вiн говорив двома цiлком рiзними голосами, якi весь час перемiшувалися в його мовi, i цей контраст, що спочатку здавався дуже забавним, незабаром ставав дуже неприемним.

Один голос, глибокий i гучний, був, якщо можна так висловитися, голосом його розуму. Другий, високий, рiзкий i пронизливий, був голосом його тiла. Коли вiн прислухався до себе, говорив спокiйно i керував своiм диханням, вiн мiг говорити весь час низьким голосом; та як тiльки вiн пожвавлювався i починав говорити запально, у нього починали прориватися верескливi, iз свистом нотки, i йому коштувало величезних зусиль знову заговорити басом.

Попри таку зовнiшнiсть, яку я змалював, нiтрохи не перебiльшуючи, пан Сiмон любив упадати коло жiнок, говорити iм милi речi й завжди був ошатно, майже кокетливо вбраний. А що вiн намагався користуватись усiма своiми перевагами, то охоче давав уранiшнi аудiенцii, лежачи в лiжку, оскiльки нiхто, бачачи на подушцi красиву голову, не подумав би, що, крiм голови, бiльше нiчого немае. Це давало iнодi привiд для сцен, про якi, я певен, пам’ятае ще весь Ансi.

Одного разу, коли вiн чекав прохачiв у лiжку чи то пак на лiжку, в розкiшному нiчному ковпаку, дуже тонкому i дуже бiлому, прикрашеному двома великими буфами з рожевих стрiчок, прийшов селянин i постукав у дверi. Служницi в кiмнатi не було. Знову почувши стукiт, помiчник сенешаля гукнув: «Увiйдiть», – i це слово, мовлене пiдвищеним голосом, пролунало дуже верескливо. Селянин входить i дивиться, звiдки це почувся жiночий голос, i, побачивши в лiжку чепець i банти, хоче пiти, розсипаючи перед панi слова вибачення.

Пан Сiмон сердиться i починае кричати ще верескливiше. А селянин, ще бiльш переконаний у правильностi свого припущення i вважаючи себе ображеним, починае лаятись, каже, що вона, мабуть, просто шльондра i що пан помiчник сенешаля подае дуже поганi приклади. Розлючений помiчник сенешаля, не маючи пiд рукою нiчого, крiм нiчного горщика, вже ладний був шпурнути його в голову бiдолашного селянина, як раптом увiйшла доморядниця.