Сповідь

Хоча я витрачав дуже мало, моi скромнi заощадження закiнчувалися, i я залишався без шеляга в кишенi. Вiд матусi не було нiяких звiсток, я не знав, що менi робити, i серце мое боляче стискалося вiд думки про те, що друг мадемуазель Галлей невдовзi змушений буде просити милостиню.

Вентюр сказав менi, що поговорив про мене з помiчником сенешаля i завтра вiдведе мене до нього на обiд, що ця людина може допомогти менi через своiх друзiв, та й узагалi це добре знайомство – людина вiн освiчена, дуже приемна у спiлкуваннi, талановита i любить мистецтво.

Потiм, за звичкою, перемiшуючи найсерйознiшi речi з дурницями, вiн показав менi забавний куплет, надiсланий iз Парижа, на арiю з опери Муре, що йшла у той час. Цей куплет так сподобався пановi Сiмоновi (так звали помiчника сенешаля), що вiн у свою чергу захотiв скласти куплет у вiдповiдь на цю саму арiю; вiн i Вентюру запропонував написати куплет, а йому прийшла в голову божевiльна думка запропонувати i менi скласти третiй куплет.

Вночi, страждаючи вiд безсоння, я написав, як мiг, свiй куплет. Для першоi проби пера цi вiршi були цiлком пристойнi. Вони були кращi чи принаймнi написанi з бiльшим смаком, нiж це могло б бути напередоднi, оскiльки сюжетом iх були дуже нiжнi почуття, до яких мое серце тепер дуже схилялося. Вранцi я показав свiй куплет Вентюру, вiн схвалив його i поклав у кишеню, не сказавши менi навiть, чи написав вiн свiй куплет. Ми пiшли на обiд до пана Сiмона, який прийняв нас чудово. Зав’язалася приемна розмова, та iнакше не могло й бути, адже розмовляли розумнi, начитанi люди.

Я виконував свою звичну роль: слухав i мовчав. Нi той, нi той не заводили мову про куплети, я теж не згадав про нього, i, наскiльки я знаю, про мiй твiр нiколи так i не згадали.

Пановi Сiмону, мабуть, сподобалася моя манера триматися, нi про що iнше пiд час тiеi зустрiчi вiн мати думку й не мiг. Вiн уже бачив мене кiлька разiв у панi де Варенс, але не звернув на мене особливоi уваги.

Тож я можу вважати цей обiд початком нашого знайомства, яке, хоч i не стало для мене сходинкою в досягненнi тiеi мети, задля якоi я прийшов, згодом виявилося менi корисним в iншому, i тепер я згадую про нього iз задоволенням.

Було б несправедливо нiчого не сказати про його зовнiшнiсть, бо ii важко собi уявити, зважаючи на його суддiвське звання i репутацiю розумноi людини, i я не змовчу про це. Зрiст помiчника сенешаля Сiмона ледве сягав пiвтора метра.