Сповідь

Вигляд Женевського озера та його чудових берегiв завжди мав для мене особливу привабливу силу, якоi не беруся пояснити i яка залежить не лише вiд краси пейзажу, але ще вiд чогось бiльш хвилюючого i зворушливого. Щоразу, наближаючись до кантону Во, я знову переживаю якесь складне почуття, що породжуеться спогадами про панi де Варенс, яка там народилася, про мого батька, який там жив, про мадемуазель де Вюльсон, якiй я вiддав першi пориви свого серця, про багато розважальних прогулянок мого дитинства i, як менi здаеться, щось iще, сокровеннiше i сильнiше, нiж усе це.

Коли палке прагнення до щасливого й безтурботного життя, для якого я створений i яке нiяк не даеться менi, розпалюе мою уяву, воно завжди лине до кантону Во, до чарiвних сiл на березi озера. Менi потрiбний сад на березi саме цього, а не якогось iншого озера, а ще вiрний друг, мила серцю жiнка, корова i маленький човен. Я зможу натiшитися цiлковитим земним щастям, аж коли володiтиму всiм цим. Менi самому смiшна наiвнiсть, з якою я кiлька разiв прямував туди для того лише, щоб знайти там це уявне щастя. Я завжди дивувався, коли виявляв у тамтешнiх жителiв, особливо у жiнок, характер, зовсiм не схожий на те, до чого я прагнув. Якою невiдповiднiстю здавалося це менi! Краiна i ii мешканцi завжди здавались менi не створеними одне для одного.

Пiд час цiеi поiздки у Веве, блукаючи чудовим узбережжям, я вдавався до найсолодшоi меланхолii, серце мое палко поривалося до незлiченних невинних радощiв, я розчулювався, зiтхав i плакав, як дитина.

Скiльки разiв я зупинявся, щоб наплакатись уволю, i, сiвши на великий камiнь, дивився, як моi сльози падають у воду!

У Веве я зупинився в готелi «Ключ» i за два днi, якi прожив там, нiкого не бачачи, перейнявся до цього мiста такою любов’ю, яка супроводжувала мене в усiх моiх мандрах i змусила мене врештi-решт оселити там героiв свого роману. Я охоче сказав би людям зi смаком i чуттевим серцем: «Їдьте у Веве, вiдвiдайте його околицi, помилуйтеся краевидами, покатайтеся озером i щиро скажiть – хiба не сама природа створила цю мальовничу мiсцевiсть для таких людей, як Юлiя, Клара i Сен-Пре?[56 - Юлiя, Клара i Сен-Пре – персонажi роману Руссо «Нова Елоiза».

] Але не шукайте iх там».

Повертаюся до своеi розповiдi.

Оскiльки я був католиком i видавав себе за такого, я вiдкрито i не соромлячись дотримувався того культу, який сповiдував. У недiлю, якщо була година, я ходив на месу в Ассан, за два лье вiд Лозанни.