Сповідь

Хто б мiг повiрити, що дитячий грiх матиме такi жорстокi наслiдки? Саме через цi бiльш нiж iмовiрнi наслiдки мое серце й не може заспокоiтися: я, можливо, спричинився до загибелi в ганьбi й убогостi милоi, чесноi й гiдноi поваги дiвчини, яка, безперечно, була набагато краща за мене.

Не бувае так, щоб загальний розлад господарства не призвiв до безладу в домi i не губилося багато речей, проте слуги були такi чеснi, а подружжя Лоренцi таке пильне, що в iнвентарi не виявлялося недостач. Одна лише мадемуазель Понталь не долiчилася вже староi, рожевоi iз срiблом стрiчки.

[30 - Із срiблом стрiчка – епiзод, що став чи не найбiльш дослiджуваним у лiтературознавствi, зокрема його детально аналiзуе Поль де Ман.] Я мав доступ до багатьох iнших, куди кращих речей, але лише ця стрiчка спокушала мене, i я ii вкрав. А що я i не думав ii ховати, у мене ii незабаром знайшли. Мене запитали, де я ii взяв. Я знiтився i, плутаючись i червонiючи, заявив, що менi дала ii Марiон. Юну Марiон, родом з долини Мор’ен у Савойi, панi де Верселлi взяла до себе кухаркою в той час, коли перестала iсти i, маючи потребу бiльше в кращих бульйонах, нiж у тонких рагу, вiдпустила свою колишню кухарку. Марiон мала не лише красу, а й свiжий колiр обличчя, який бувае тiльки у горцiв, та особливо вирiзняв ii скромний i лагiдний вигляд. Неможливо було, побачивши ii, не покохати, до того ж вона була добра, розсудлива i надзвичайно вiддана.

Тому мое звинувачення всiх здивувало. Їй довiряли не менше, нiж менi, i вирiшили перевiрити, хто з нас двох злодiй.

Покликали ii. Зiбралося багато народу, прийшов i граф де ля Рок. Вона прийшла, iй показали стрiчку. Я нахабно звинуватив ii. Вона мовчки кинула на мене ошелешений погляд, який обеззброiв би i демонiв, але перед яким устояло мое варварське серце. Вона твердо, але без запальностi заперечувала свою провину, закликала мене схаменутися i не ганьбити невинну дiвчину, яка не завдала менi нiякого лиха, а я з пекельною безсоромнiстю стверджував i далi, дивлячись iй в очi, що стрiчку менi дала саме вона. Бiдолашна дiвчина залилася сльозами i лише прошепотiла: «Ах, Руссо, я думала, що ви добрi. Ви робите мене дуже нещасною, але не хотiла б я бути на вашому мiсцi». Оце й усе. Вона захищалася й далi з колишньою простотою i твердiстю, але не дозволила собi i найменшого випаду проти мене. Ця стриманiсть, у порiвняннi з моею рiшучiстю, була витлумачена не на ii користь.