Поезія (1837 - 1847)

Чи правда, Оксано? чужа чорнобрива!

І ти не згадаеш того сироту,

Що в сiрiй свитинi, бувало, щасливий,

Як побачить диво ? твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усмiхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся спiвать.

І ти не згадаеш. Оксано! Оксано!

А я й досi плачу, i досi журюсь,

Виливаю сльози на мою Мар’яну,

На тебе дивлюся, за тебе молюсь.

Згадай же, Оксано, чужа чорнобрива,

І сестру Мар’яну рястом уквiтчай,

Часом на Петруся усмiхнись, щаслива,

І хоч так, як жарти, колишне згадай.

І

У недiлю на вигонi

Дiвчата гуляли,

Жартували з парубками,

Деякi спiвали —

Про досвiтки-вечiрницi

Та як била мати,

Щоб з козаком не стояла.

Звичайне, дiвчата…

То про свое все й спiвають,

Яка про що знае…

Аж ось з хлопцем старий кобзар

В село шкандибае.

В руках чоботи, на плечах

Латана торбина

У старого; а дитина!

Сердешна дитина!

Обiдране; ледви-ледви

Несе ноженята…

(Достеменний син Катрусi).

Дивляться дiвчата…

«Кобзар iде! Кобзар iде!»

Та всi якомога,

Хлопцiв кинули, побiгли

Зострiчать слiпого!

«Дiду, серце, голубчику,

Заграй яку-нйбудь.

Я шага дам». ? «Я ? черешень».

«Всього, чого треба, —

Всього дамо… Одпочинеш,

А ми потанцюем…

Заграй же нам яку-небудь».

«Чую, любi, чую…

Спасибi вам, моi квiти,

За слово ласкаве.

Заграв би вам, та, бачите,

Справи нема… справи.

Учора був на базарi,

Кобза зопсувалась…

Розбилася…» ? «А струни е?»

«Тiлько три осталось».

«Та хоч на трьох яку-небудь».

«На трьох… Ох, дiвчата!

І на однiй колись-то грав,

Та ба, вже не грати…

Постривайте, моi любi,

Трошки одпочину.

Сядьмо, хлопче». Посiдали.

Розв’язав торбину,

Вийняв кобзу, разiв зо два

Ударив по рваних.

«Що б вам заграть? Постривайте…

Черницю Мар’яну

Чи чували?» ? «Нi, не чули».

«Слухайте ж, дiвчата,

Та кайтеся… Давно колись

Була собi мати,

Був i батько, та не стало;

Осталась вдовою,

Та й не молодою,

І з волами,

І з возами,

Й малою дочкою.

Росла дочка Мар’яна,

А виросла, як панна, —

Кароока

І висока,

Хоч за пана гетьмана.

Стала мати гадати

Та за пана еднати.