Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник)

Поцiлував, перехрестив,

Покрив, засипае:

«Спочивайте, сини моi,

В глибокiй оселi!

Сука мати не придбала

Новоi постелi.

Без василькiв i без рути

Спочивайте, дiти,

Та благайте, просiть бога,

Нехай на сiм свiтi

Мене за вас покарае,

За грiх сей великий.

Просiть, сини! я прощаю,

Що ви католики».

Зрiвняв землю, покрив дерном,

Щоб нiхто не бачив,

Де полягли Гонти дiти,

Голови козачi.

«Спочивайте, виглядайте,

Я швидко прибуду.

Укоротив я вам вiку,

І менi те буде.

І мене вб'ють… коли б швидче!

Та хто поховае?

Гайдамаки!.. Пiду ще раз.

Ще раз погуляю!..»

Пiшов Гонта похилившись;

Іде, спотикнеться.

Пожар свiтить; Гонта гляне,

Гляне – усмiхнеться.

Страшно, страшно усмiхався,

На степ оглядався.

Утер очi… тiлько мрiе

В диму, та й сховався.

ЕПІЛОГ

Давно те минуло, як, мала дитина,

Сирота в ряднинi, я колись блукав

Без свити, без хлiба по тiй Украiнi,

Де Залiзняк, Гонта з свяченим гуляв.

Давно те минуло, як тими шляхами,

Де йшли гайдамаки, – малими ногами

Ходив я, та плакав, та людей шукав,

Щоб добру навчили. Я тепер згадав,

Згадав, та й жаль стало, що лихо минуло.

Молодее лихо! якби ти вернулось,

Промiняв би долю, що маю тепер.

Згадаю те лихо, степи тi безкраi,

І батька, i дiда старого згадаю…

Дiдусь ще гуляе, а батько вже вмер.

Бувало, в недiлю, закривши мiнею,

По чарцi з сусiдом випивши тiеi,

Батько дiда просить, щоб той розказав

Про Колiiвщину, як колись бувало,

Як Залiзняк, Гонта ляхiв покарав.

Столiтнii очi, як зорi, сiяли,

А слово за словом смiялось, лилось:

Як ляхи конали, як Смiла горiла.

Сусiди од страху, од жалю нiмiли.

І менi, малому, не раз довелось

За титаря плакать. І нiхто не бачив,

Що мала дитина у куточку плаче.

Спасибi, дiдусю, що ти заховав

В головi столiтнiй ту славу козачу:

Я ii онукам тепер розказав.

Вибачайте, люде добрi,

Що козацьку славу

Так навмання розказую,

Без книжноi справи.

Так дiд колись розказував,

Нехай здоров буде!

А я за ним. Не знав старий,

Що письменнi люде

Тii речi прочитають.

Вибачай, дiдусю,

Нехай лають; а я поки

До своiх вернуся

Та доведу вже до краю,

Доведу – спочину

Та хоч крiзь сон подивлюся

На ту Украiну,

Де ходили гайдамаки

З святими ножами,

На тi шляхи, що я мiряв Малими ногами.