Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник)

Гайдамаки. Наймичка. Музыкант. Близнецы. Художник (сборник)

Тарас Григорович Шевченко

Твори Тараса Шевченка проникнутi тонким лiризмом i сумом, що пiдкреслюе незгоди пiдневiльного життя селян-крiпакiв на пригнiченiй, але такiй рiднiй Украiнi.

У книгу увiйшла поема «Гайдамаки» – перший украiнський iсторичний роман у вiршах, що розповiдае про Колiiвщину, народно-визвольне повстання козацтва проти гнiту Речi Посполитоi. Також читач ознайомиться з такими творами Шевченка як «Наймичка», «Музикант», «Близнюки» та «Художник».

Произведения Тараса Шевченко проникнуты тонким лиризмом и печалью, отражающей невеселую подневольную жизнь крепостных крестьян на угнетенной, но такой родной и богатой славным прошлым Украине.

В книгу вошла поэма «Гайдамаки» – первый украинский исторический роман в стихах, повествующий о Колиивщине, народно-освободительном восстании казачества против гнета Речи Посполитой. Также читатель сможет ознакомиться с такими сочинениями Шевченко, как «Наймичка», «Музыкант», «Близнецы» и «Художник».

Тарас Григорович Шевченко

Гайдамаки. Повести

ГАЙДАМАКИ

ПЕРЕДМОВА

По мовi – передмова. Можна i без неi, так ось бачте що: все, що я бачив надрукованого, – тiлько бачив, а прочитав дуже небагато, – всюди е передслово, а в мене нема. Якби я не друкував своiх «Гайдамакiв», то воно б не треба i передмови. А коли вже пускаю в люди, то треба i з чим, щоб не смiялись на обiрванцiв, щоб не сказали: «От який! хiба дiди та батьки дурнiшi були, що не пускали в люди навiть граматки без предисловiя».

Так, далебi, так, вибачайте, треба предисловiе. Так як же його скомпоновать? щоб, знаете, не було i кривди, щоб не було i правди, а так, як всi предисловiя компонуються. Хоч убий, не вмiю; треба б хвалить, так сором, а гудить не хочеться.

Начнем же уже начало книги с и ц е: весело подивиться на слiпого кобзаря, як вiн сидить собi з хлопцем, слiпий, пiд тином, i весело послухать його, як вiн заспiвае думу про те, що давно дiялось, як боролися ляхи з козаками; весело… а всетаки скажеш: «Слава богу, що минуло», – а надто як згадаеш, що ми одноi матерi дiти, що всi ми слав'яне.

Серце болить, а розказувать треба: нехай бачать сини i внуки, що батьки iх помилялись, нехай братаються знову з своiми ворогами. Нехай житом-пшеницею, як золотом, покрита, не розмежованою останеться навiки од моря i до моря – слав'янськая земля.