Танці у напівтемряві кімнати

І допоки ми ходимо один до одного в гостi, аби не забувати, що ми е, ми тут i ми разом, свiт ловитиме нас, але спiймати не зможе.

Дощ йшов довго, але тепер вiн нарештi вдома

Очiкування. Древо життя. Завершення. Якщо ти бачив цей мозаiчний триптих Густава Клiмта[5 - Густав Клiмт (1862-1918) – австрiйський художник i графiк, символiст.], то знаеш, що життя нескiнченне, бо якщо не жiнка продовжуе його, то хто тодi? Великий поцiновувач жiночоi краси створив танцiвницю iз грацiею Айседори Дункан i безлiч з гiлок дерева поруч завиткiв, а чорний птах на них – то вiсник бiди, якiй виклик кидае застигла в обiймах пара справа.

Знаеш, пiсля довгого очiкування щастя i подолання життевих труднощiв на шляху до нього, щоб стати справжнiм, необхiдно iснувати в свiдомостi iншого.

Вiд очiкування до завершення крутиться коло життя, а головний барометр правильностi шляху – внутрiшнi вiдчуття. Інакше – маеш усi шанси стати лисицею з байок Езопа, яка хотiла дiстати винограду гiлку, а коли не вдалося, розiзлилася до безпам’яття i почала втiшати себе надiею, що ягоди – кислi, завзято.

Інколи не так важливо, на якi саме ти вирiшуеш наважитися змiни – роботи, мiсця проживання або витрачання кiлькох рокiв на «нiхто нiкому нiчого не винен», – просто довiрся дорозi i дереву життя. Це наш дар i наше прокляття – вiрити, що усе йде по висхiднiй спiралi, а найцiкавiшому – попереду бути. Приiдаеться згодом навiть найсмачнiша iжа, а старi речi надокучають, нiби стежка вiд будинку до роботи. Тiльки не роби очiкування культом, особливо тодi, коли ти з уже цiлком собi збудованим внутрiшнiм свiтом.

Навiть якщо для тебе зараз любов здаеться пеклом, де у великих залiзних казанах закипае злiсть i вариво переливаеться через край – це не привiд говорити слова, якi ранять, i зникати з усiх радарiв.

На думку вчених, конфлiкти вирiшуються на рiвнi гормонiв: окситоцин зменшуе тривожнiсть i погiршуе пам'ять – так забуваються сварки i образи. Шкода, що нашим близьким доводиться знайомитися з нашими внутрiшнiми демонами, але немае жодного приводу давати останнiм владу над розумом, аби вiддавати накази.

Ми поняття не маемо, що лежить у iнших в сховищах несвiдомого, коли одна-едина реплiка потрапляе у найуразливiше мiсце як гостра пiка. І тiльки найрiднiшi можуть за секунду вiдправити тебе в нокаут: знають, якими словами вдарити, щоб ти померла двiчi тут i прямо зараз. Тому критично не забувати, де кнопки, на якi не можна натискати, бо спрацьовують як детонатор.