Люлька з червоного дерева. Новели, оповідання та оповідки 1976-2016 рр.

Бо якби це старе i вiчно поновлюване новими районами мiсто хтось i справдi якимось чудом перебудував наново, якби навiть у кожному кварталi вiдкрили майстерню «Хвилинку» i пив’ярню, подiбну до нашого «Вiтерцю», все одно комусь знадобився б саме Юзьо, який бездоганно накладае шви на розпоренi жiночi чобiтки, комусь не смакувало б пиво в iншiй пив’ярнi, а тiльки в Анi, яка вправно вишиковуе керамiчнi кухлi на ляду, i вони стрiмливо пливуть по нiй не розливаючись, попадаючи в руки спраглих чоловiкiв; зрештою, коли б у кожному мiкрорайончику був свiй iндпошив, то багато хто не мiг би обiйтися без майстринi Павлини з ателье «Оксана», бо вона знае свiй, сiльський секрет крою жiночих свит; десятки, а то й сотнi чоловiкiв доiжджали б до голяра Влодка, який вiртуозно дрiбно сiче ножицями над вухом i завжди мае свою постiйну клiентуру; iнший ходив би сюди спецiально для того, щоб поглянути крiзь пройму мiж висотними будинками на Замкову гору, яку звiдси видно всю – вiд пiднiжжя до купола, всiяного людьми, схожими на цвяшки; припустимо на мить, що всi школи нашого великого мiста стали рiвноцiнними, – все одно хтось посилав би свою дитину в тридцять дев’яту, висунуту до самого тротуару скреготливоi вулицi, бо тут працюе видатний математик Іван Григорович, а той, що проживае поруч зi школою, посилав би свого вундеркiнда на другий край мiста, щоб тiльки якнайдалi вiд цього деспота, несправедливця i мучителя.

Неможливо, нiяк неможливо навести тишу в мiстi; рух, який розносить людськi потоки з краю в край, мов кров по жилах, оживляючи всi його клiтини, е, власне, життям мiста, бо тiльки так воно може обмiнятися досвiдом, клопотами, радощами; я не хотiв би, щоб наше майже мiльйонне мiсто розпалося на безлiч автономних мiстечок, не зв’язаних единим кровообiгом, – тодi б його просто не стало.

І все ж, коли дивлюся на цю зупинку, яка називаеться «Базар», а базару давно немае, я усвiдомлюю ii непотрiбнiсть: адже нижче на якихось двiстi метрiв е зупинка для медикiв, вище – на стiльки ж – для полiтехнiкiв, тому я впевнений, що зроблю добру справу, якщо напишу просьбу в мiськраду, щоб ii злiквiдували: цей захiд заощадить людям дрiбку часу i звiльнить iх вiд зайвоi нервозностi.

Це тверде рiшення остаточно викристалiзувалося в менi, коли спускався до майстернi. Я вийшов з лiфта, сiв за свiй робочий столик, вiкно запiтнiло вiд весняного туману – трамвайноi зупинки не було видно, а намiр мiй був такий твердий, що менi здалося: зупинки давно вже нема, принаймнi мiсяць.