Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Але з часу, коли найстаршi з нащадкiв стали вже лобуряками, яких самих пора вже женити, i смердюча й гiрка рiдина стала для них солодкою й запашною, вмiст пляшки на ранок ставав усе меншим i меншим. От i зараз пляшка стала набагато бiльш неповною, нiж вночi, як вона стала набагато бiльш неповною, анiж на ранок перед минулими хрестинами, з чого Пузик-батько зробив висновок, що, очевидно, ще один з його лобуряк дорiс до переоцiнки смакових якостей горiлки, а тi, котрi вже ранiше дiйшли до цього, все бiльше входили в смак – хоч пляшка й була ще не зовсiм пустою, але те, що сиротливо плюскотало на самому днi, навряд чи язик повернувся б назвати могоричем.

Батькiвський погляд найстаршого з Пузикiв, як i завжди в таких випадках, був нищiвним, можна навiть сказати спопеляючим, але жодного слова, як i завжди, промовлено не було. Пiд спопеляючим поглядом батька i тягарем навислоi гнiтючоi тишi всi покаянно схилили голови в щирому усвiдомленнi всiеi глибини своеi провини, i в такому ж щирому усвiдомленнi, що перед наступними хрестинами вся ця iсторiя точнiсiнько повториться, вiд чого каяття було ще щирiшим i глибшим.

Провiвши таким чином безмовну, але вiд цього нiтрохи не менш зрозумiлу, повторювану з року в рiк, проповiдь, Пузик-батько, скориставшись схиленими головами домочадцiв i настановою народноi мудростi – а саме: «згорiла хата – гори й сарай» – непомiтно для всiх взяв капшучок iз грiшми, призначеними на пожертву, вiдвернувся й тихенько переправив монети з цього капшучка до себе в кишеню, залишивши Боговi двi монетки.

Вiн би залишив i одну, але одна не могла б дзвенiти, тобто, що одна, що нi одноi не видавало б жодного звуку – i це на мить наштовхнуло на думку не залишити жодноi монети, але ця святотатська думка була вiдразу ж вiдкинута, i в капшучку було таки залишено двi монетки для дзвону, який би потiшив вухо батюшки, а отже й самого Бога, принаймнi на час, допоки монети не будуть висипанi з капшука.

Пiсля всiх цих, повторюваних з року в рiк перед кожними хрестинами, ритуальних дiйств, процесiя Пузикiв, очолювана батьком, рушила до храму Божого. Але мiсце очiльника процесii старший Пузик почав скоро втрачати, опинившись невдовзi в самому кiнцi колони, а потiм i зовсiм вiдстав.