Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Пояснивши своi дii нагальною необхiднiстю справити малу фiзiологiчну потребу, Пузик-батько сховався за найближчим кущем, де, почасти пiд дiею усвiдомлення недовершеностi здiйсненого вночi акту встановлення соцiальноi справедливостi, почасти пiд дiею народноi мудростi – «згорiла хата – гори й сарай» – вiн швиденько вихопив з кошика пляшку, вихилив одним ковтком залишки горiлки, справедливо розсудивши, що своiм недоречним жалiбним плюскотом в сутiнi храму цi залишки лише видаватимуть неповноту пляшки. Потiм вiн надкусив залишене вiд курки, уже надкушене куряче стегенце й, поеднуючи корисне з приемним, доки справляв малу фiзiологiчну потребу, скоренько пережував i ковтнув курятину i втерся рукавом, аби не залишилося натякiв на iстиннi мотиви його поведiнки.

Наздогнавши свою родину, сповнений гiдностi, в святковому настроi батько знову очолив процесiю, яка все наближалась i наближалась до храму Божого. А треба сказати, що мiсцевий батюшка Онуфрiй, ще напередоднi, тiльки-но почувши про народження чергового Пузика, був опанований рiзноманiтними, переважно не вельми позитивними й оптимiстичними почуттями з приводу наступних хрестин новонародженого Пузика, адже це були вже не першi, далеко не першi хрестини Пузикiв, якi цьому батюшцi доводилося проводити.

Таким чином, не було дивним, що прихiд процесii Пузикiв для хрестин свого новоявленого члена роду не викликав у мiсцевого батюшки такого вже святкового пiднесення. Не було дивним i те, що сам обряд хрестин отець Онуфрiй розпочав навiть не заглянувши до кошика, який був поставлений Пузиком-батьком, аби не доводити й так зiпсований настрiй до стану повноi невiдповiдностi до священного обряду.

Але перед тим, як проголосити iм’я ново-хрещеного, отець Онуфрiй все ж вiдкинув з кошика рушник i уважно подивився на вмiст кошика, при чому, чим довше вiн придивлявся до цього вмiсту, тим наочнiше було видно, як скам’янiле обличчя батюшки мiниться всiма кольорами райдуги, але зовсiм не тому, що настрiй його був райдужним.

– За-пер-дон, – пiсля довгоi паузи, витраченоi на вивчення вмiсту кошика i пов’язаний з цим вибiр iменi новонародженому, задумано примружившись, промовив нарештi батюшка. – Запердон, – повторив вiн, скрипнувши зубами.

– Сарпедон? – почувся тихенький голос Пузика-батька у навислiй пiсля слiв батюшки мертвiй тишi храму. – Сарпедон? – ще тихiше й безнадiйнiше перепитав вiн, кидаючи на батюшку благальний погляд.