Вибрики Золотого Теляти. Сатиричний роман

Як кажуть, без лоха i жизнь плоха! – пiдморгнув вiн своiм супровiдникам, котрi хоч вже й не так гучно, але все ж дружно вибухнули знову смiхом у вiдповiдь. – Лохи ви, лохи непритвореннi, товарищi пролiтарii. Лошари, ох i лошари, в натуре лошари!

Селяни ж з останнiх слiв Кабана зробили той висновок, що iх новий господар конкретизував свiй обiцяний план щодо нового «злету» колгоспу уточненням, що «злет» цей буде забезпечений зокрема й таким заходом, як придбання для колгоспу «лошат», тобто розвитком конярства, що, звiсно, не могло не порадувати колгоспникiв.

Врештi, Кабан, смачно харкнувши на молоду весняну траву, полiз у салон авто, i на здивування селян, протиснувся таки крiзь дверцята i розвалився на задньому сидiннi: «Ти диви, таки влiз!» – не змогли втриматися вiд здивованого вигуку деякi iз селян. Кабан дiйсно таки влiз в авто, щоправда, величезний позашляховик пiсля цього осiв так, що днищем майже став черкати об землю. Потiм дверцята за Кабаном зачинив його охоронець, який сiв на передне сидiння, пiсля чого по машинах розсiлися всi супровiдники Кабана, i кавалькада чорних позашляховикiв нарештi рвонула геть iз села.

Щоправда, перед цим Кабан ще раз звернувся до селян зi своiм останнiм, так би мовити, «на посошок», прощальним привiтанням, яке, втiм, було мовчазним, адже було висловлене жестом: у вiдчинене вiкно автомобiля Кабан просунув руку i показав селянам свiй величезний, жирнючий, мiцно стиснутий кулак iз випростаним i спрямованим угору середнiм пальцем.

Селяни вирiшили, що це, мабуть, був якийсь новоприйнятий серед новiтньоi «елiти» жест привiтання, жест особливоi приязнi й благоволiння, щось на кшталт пiонерського салюту, але для дорослих – а тому у вiдповiдь на благоволiння його середнього пальця Кабановi услiд селяни радiсно почали махати руками, кивати головами i навiть хрестити православним хрестом i благословляти кавалькаду чорних автомобiлiв, якi в курявi зникали iз села.

Потiм цей вiзит i промови Кабана ще довго слугували предметом напiвмiфiчних обговорень серед селян: «Злетить, каже, ваш колгосп пiд моiм керiвництвом, як ото ракета злiтае», – говорили однi; «Так, так, i я теж чув, казав „лiтатиме“ все тут, тобто як в авiацii все буде чотко, як годинник усе працюватиме», – вiдповiдали iм iншi; «А ще лошат, лошат, казав, завезе. А це тобi не що-небудь.