Наодинці з життям. Поезія

І спогад, не так, як велична сосна,

що в душу впливае, мов щогла вiтрильна, —

як паля тортурна, що вмить прохромила,

як гак, що пiд Байдинi ребра загнав

науку султанських i царських велiнь:

услiд за Тарасом у зеки й солдати

уся Украiна – встигай лиш ховати

за кирзу халявну вiдвертiсть молiнь.

2. Украiни син

Так тяжко пiд серцем Сибiру болить

оця захалявна хохлацька Вкраiна,

оця трьохсотлiтня безвинна Руiна —

на розхристi вiчностi докору мить.

Гойдаеться, наче розпачлива тiнь

невтiшноi матерi, доля Вкраiни:

розiп’ято знов ii вiрного сина —

поглинув iх стiльки московський вже плин…

Коли чорторий вже оцей промине:

в Сибiр – у теплушцi, назад – в домовинi, —

одвiчна дорога синiв Украiни…

О, пам’ять пекельна, забудь ти мене!.

Лягла ваготою на серце земля,

скорботна, посмертна земля Батькiвщини

на серце, що в грудях народу не спинить

його навiть наглая смерть Василя.

Дощi дошкульнi

Пухлина всесвiту набрякла

Смертельноi образи сном.

У саванi густоi мряки

Жалобний трауру огром.

Кругом нi просвiту, нi згуку.

Над ладом лагiдних угiдь

Навис зловмисним помсти круком

Небесний розкрил потойбiч.

Неначе вщухло – i не чутно

В глибинах омертвiлих злив

Погроз – нi краплi, та пiдступно

Завмер у штилi зливи млин:

Із затишку ти тiльки спробуй,

Хоч носа висунь ти надвiр —

І небо вмить скляне проломить

Свинцевим кулаком тьми вир.

Ти лиш з порога до порога —

Тут засiдка ворожа – гульк! —

Як з кулемета iз-за рогу

Прозора черга мокрих куль!

І розверзаються утроби

Небесних щедрих водних жнив —

Комори урожай наповнить

Зi срiбного зерна краплин.

Спогад

Знов двадцять п’ятою годиною добу

переобтяжуе незгiдливе безсоння —

в безодню пiвночi безсило я пливу,

вiдтятий маятником мiсяця уповнi

вiд берега принад письмового стола

в посвятi чарувань вiдкритоi сторiнки,

чия оголена, цнотлива бiлизна

жаданням слова так довiрливо сповита.

0 витвiр суперечки темряви й свiчi,

слiпучий спалах щиросердностi паперу,

о вибач – твiй непогамовний бiль

роз'ятрюю я спогадом вогненноперим:

в мiжкоролiв'i пам'ятi i забуття

коротке царювання таемницi митi,

яку в життi лиш раз iз уст в уста

цiлунку одкровенням можна перелити.