Наодинці з життям. Поезія

Ця мить глибиннiш, незворотнiш за життя,

даремно страчене, у серце увiгналась —

для неi ночi глиб, як пiхви для ножа,

чию сталеву мiць зламала немiч рани.

Два кроки до вiкна, неначе два крила,

пiдбитих влiт, недавно ще мiцних, сановних

всевладдям лету, наче вивершення два

в згасаннi маятника мiсяця уповнi.

Березнева елегiя

Найпершi невдалi ще кроки весни, ви так схожi

З останнiми кроками, котрими зiграна осiнь

Ступала на стежку зими – мов крiзь дзеркало льоду

Минулих морозних осмут упiзнав свою вроду

Розгублений березень в привидах снiв листопаду.

У саванi плiсняви згукiв минулих опалих

Земля ще окута тим сном, видаеться що вiчним.

Та в надрах обмерзлоi сповiдi серце вже лiчить

Останнi слова каяття – чи ще довго iм тлiти:

Вже гасло надii – горiти, горiти, горiти! —

Проносить пiднесена лагiдь пiвденного вiтру

Крiзь плетене чорним мереживом вiття.

Бо вже, щоб у мандрах безмежних струмкiв розчинитись,

Дiйшла досконала вiдталоi краплi сферичнiсть

До спаду в прощання з пiддашшям висот батькiвщини

Своеi бурульки (розлука знов матерi й сина).

Отак би пiрнути у затишнi сни потойбiччя —

І хай тiльки зблиском заграви цей вечiр засвiдчить,

Що й ти колись був тут, i в сутiнi млiв у стражданнi.

О, мачухо зла, батькiвщино надii нездарна,

Це ж ти нас пiдкинула свiту цьому до порога

Вклякати в пiднiжжях оглухлих богiв невiдомих

В благаннi якогось незнаного щастя й любовi —

На волю лети ж самоти нескiнченноi сповiдь…

Сповiдь петлюрiвця

Забудемо, брате, i нас хай забудуть,

Хiба затонулiй землi пам'ятать

Про тих, хто покласти не змiг у запруду

Потоку ворожому власнi тiла —

Ми тiл своiх, брате, в бою не щадили,

Та Бог не схотiв нас на небо забрать:

Вигнанцями стали, стежками чужими

Нам пил iноземного рясту топтать.

Дороги мiських закордонних комфортiв

Утрати вогнями нам п'яти печуть —

Босонiж як ми, школярi безтурботнi,

Топтали козацького степу траву.

О степ Украiни – пiсенне безмежжя

З невпинним священним потоком Днiпра —

Яка невблаганна i беззастережна

За вами тепер вже довiчна жура.

Наiвнi й зрадливi моi гречкосii,

Безплатним бувае у пастцi лиш сир,

Ковтнули спокусу оман всiх месii —

Й над вами став паном пiдступний сусiд.

Ви волю i землю свою промiняли

На землю i iжу казкову якусь —

Обiцяну блудними бiльшовиками

Оманно небесну ясу дармову.