Сонячний промінь

Колись чепурне ii обличчя, було тепер сухе й суворе; очi дивились неприхильно. На Маркове привiтання вона подала йому руку мов з панськоi ласки.

– Ну, цiй добродiйцi я, здаеться, не дуже до вподоби, – подумав Марко, помiтивши, як панiя привiталася.

– А се моя дочка – Катерина Дмитрiвна. А се ваш учень!

Пан так швидко повертавсь, що Марко не встиг навiть i глянути добре на цих двох, як вiн згукнув:

– Ну, а тепер сiдаймо обiдати!

– Може бути, що вже й мене познайомиш з паном Кравченком? – озвавсь хтось поважним голосом.

Марко глянув i побачив молодого панка, вишлiхтуваного та чистенького, з гладенько зачесаним коротким темним волоссям, з пiдстриженою по-французькому борiдкою, що не без поваги виступав з кутка.

– Оттак! І забув! – сказав Городинський i додав: – Мiй син!

– Іван Дмитрович Городинський! – доказав поважно панок, подаючи Марковi руку.

– Ну, сiдаймо, сiдаймо, бо iсти хочеться! – скрикнув пан i сам перший сiв, посадовивши коло себе Марка. – А нуте лишень перед обiдом, щоб краще iлося! – промовив пан, беручи карафку з горiлкою.

І налив старшому синовi й собi; Марко не схотiв.

– Отакий же з вас i робiтник буде! – пожартував пан i перекинув чарку в рота.

Пан Городинський iнодi, як i цього разу, вживав украiнськi слова й приказки, i се видимо не зовсiм подобалося панii: вона щоразу в таких випадках якось особливо морщила носа.

Почали iсти i на деякий час усi замовкли – чути було саме сьорбання. Марко мiг поки трохи роздивитися. За столом сидiла вся сiм'я Городинських, лiчачи сюди й маленьку дочку з пристарiлою панiею, – за поспiхом Марка не зазнайомлено з нею, але вiн зрозумiв, що це гувернантка найменшоi панськоi дочки, французка.

Коло неi, просто Марка, сидiла старша дочка – Катерина. Бiля Марка сiв Іван Дмитрович, а за ним, у бiлiй гiмназiальнiй сорочцi, худий, на погляд соннивий, хлопець рокiв чотирнадцятьох – Маркiв учень. Марко перебiг по йому очима, перебiг очима по дiвчинцi та гувернантцi i зупинився на Катеринi. Як i вся сiм'я, вона була чепурна. Троки довгеньке обличчя, тонкий рiвний нiс, рiвнi чорнi брови, обличчя бiльш худе, нiж повне; вираз – спокiйний, трохи гордовитий; на гордовитiсть та енергiю натякала й постанова голови – трохи назад; чорне волосся зачiсане було вгору просто й гладенько i тим додавало ще бiльше поважностi цьому обличчю. Марковi воно не сподобалося; очi – iх погляд вiн випадком пiймав – були такi ж карi, як у батька, але трохи гордi.

«Панська врода!» – подумав Марко i спустив очi.