Антологія української готичної прози. Том 2

В чорному-чорному волоссi вилискувався алмазний серп, i прядки шовковистих кiлець вилися над чолом; рожева, виткана з повiтря й тiней, одiж стягнулась невеличким аграфом на грудях, а на правому плечi, вирiзьбленому самим божеством, красувалася розкiшна рожа…

Лорiо стояв, схилившись обома лiктями на пiдвiконня, припавши лобом до вiконного шкла. Бiля нього збиралась вже кiлька разiв байдужа юрба, знову розходилась i знову збиралась; критичнi замiтки, iронiчнi й глупенькi, пошлi й бистроумнi, – все те не чiпало його… Вiн стояв.

* * *

– Де живе той художник, що виставив цей портрет? – спитав, увiйшовши до перукарнi.

– А там на портретi е його адреса.

Лорiо глянув на портрета i тепер тiльки побачив, що на ньому й справдi iзверху налiплено було картку, де значилась адреса, прiзвище, навiть цiна портретiв, якi можна було замовляти у того маляра… Лорiо подався за адресою.

Брудна прихожа, запах фарб, олii, лаку, скипидару неприемно вразив Лорiо.

Вийшов замусолений низенький суб’ект.

– Чим можу служити?

– Ви в перукарнi виставили портрет. Я хотiв спитати: скiльки ви за нього хочете?

– Вибачте, але… той портрет виставлений не для продажу.

– Все одно… Скажiть, скiльки вам дати?

– Бачите… то така гарна рекляма… Я зовсiм не думав продавати…

– Ну ви собi зробите другий, не все одно?…

– Гмм. Цiна йому… п’ятдесят рублiв.

Лорiо сунув руку в дiряву студентську кишеню… Там нiчого не було…

– Знаете що, – сказав тихо, – у мене зараз нема… – Я вам принесу завтра.

А ви дайте менi записку, щоби я мiг узяти той портрет до себе.

Художник усмiхнувся.

– Ну, знаете, навряд, кажу, чи хто-небудь зробив би так на моему мiсцi.

– Я вам дам свою адресу, я… я вам дам усе, що хочете: дозвольте тiльки менi взяти портрета зараз. Завтра ж, а може, й сьогоднi увечерi, я принесу вам грошi. Знаете, – i Лорiо нахилився лицем до лиця.

Усмiх якийсь грав у нього на губах. – Я вам скажу… у мене власне грошей нема, а у мене е перстень моеi покiйноi матерi. Вiн дорогий. Завтра або сьогоднi я його продам – тi вашi грошi будуть у вас.

Очi маляра загорiлися.

– Коли вже хочете, я вам услужу; ви йдiть, несiть ваш перстень, я сам його у вас куплю, а тимчасом я поiду по портрет. Ви приiдете з перснем, а я з портретом.

Вони роз’iхались.