Антологія української готичної прози. Том 1

Але залом вiн спалив на осикових дровах, i чарiвниця сама ледь не загинула.

Василь в гнiвi схопив пляшку, кинув ii в Максима i попав у самi груди. Тут вони пiдскочили одне до одного, i зчинилася бiйка.

На щастя, з поблизького маетку iхав верхи економ i, почувши пронизливий крик орендаря, завернув до корчми. Есель вибiг назустрiч економу.

– Ай, добродiю, бiйка в шинку, насильство, що тi п’яницi шкоди менi наробили!

Економ зiскочив з коня i звелiв негайно припинити бiйку, бо завтра за пиятику всiх суворо покарають i кожен заплатить за вчинену шкоду.

Парубки вгомонилися. Економ вигнав iх з корчми i вони розiйшлися в рiзнi боки, погрожуючи одне одному вiдiмстити.

Назавтра в маеток прийшла заплакана Орина i оповiла панам, що незичливi люди всюди говорять про неi, мовби вона напускае чари, щоб шкодити iншим, робить на збiжжi закрутки i вiдбирае молоко в корiв. Присягалася, що нiколи нiчого подiбного не чинила. Звичайно, старалася людям допомогти у хворобах, лiкуючи iх зiллям, сила яких тiльки iй вiдома.

І ця незичливiсть до неi пануе у всiй околицi. Про Василя, якого обмовляе Антiн, також говорять, мовби i вiн побратався з чортом. Але ж i це тiльки вигадки. Справдi, Василь – чоловiк молодий, нестриманий, бо ще не спробував у життi бiди, але з часом перемiниться. Вiн упадае за ii донькою, але i цю сироту люди кривдять, лихе про неi говорять.

– Чув я про Василя, що вiн не слухае свого опiкуна, i начебто зустрiчався з вихором та вiтався з ним, нiби зi своiм братом.

Цього не варто робити, краще жити з Богом. Скажи Василевi, нехай не займаеться дурницями та ходить до церкви i працюе. Ну, iди ж додому i заспокойся, я твоiй доньцi справлю весiлля в маетку, бо чув, що дiвчина вона гарна i працьовита.

Того ж дня пан наказав покликати Антона i щоб Василь перепросив свого опiкуна. Антоновi ж наказав, щоб не боронив Василю одружитися з Галею, а допомагав iм, бо вони обое сироти. І сам обiцяв видiлити йому найкращi землi i дати худобу на розплiд.

За кiлька днiв дали пробощу на заповiдь. А там i весiлля справили.

Пан з Антоном дали молодим усього, що тi потребували, щоб завести заможне хазяйство. Але Василевi з господаркою не велося. Одна бiда його пiдстерiгала за iншою. Виженуть пастухи отару в поле, вибiжить з лiсу вовк, схопить барана i втече. Коли роззирнуться, то виявляеться, що то Василiв баран. І скiльки це не повторювалося, то завжди вовк нiби навмисне вибирав тiльки Василеве.