Ляльковий дім

А тут iще крам на сукнi i фартухи служницям. Старiй Аннi-Марii треба було б купити щось бiльше.

Гельмер. А що в цьому пакунку?

Нора (вигукуе). Нi, Торвальде, цього тобi до вечора не можна бачити!

Гельмер. Ну добре, але скажи менi, мое рiдне тринькало, що ти собi набачила?

Нора. Ет, менi не треба нiчого.

Гельмер. Звичайно, треба. Назви щось не дуже дороге, що б ти найдужче хотiла мати.

Нора. Нi, менi справдi нiчого не треба. А втiм, послухай, Торвальде…

Гельмер. Ну?

Нора (перебирае гудзики на його пiджаку й не дивиться на нього).

Як ти вже хочеш щось подарувати менi, то дай менi… дай менi…

Гельмер. Ну, кажи.

Нора (швидко). То дай менi грошима. Скiльки можеш. А я потiм, за кiлька днiв, купила б собi щось за них.

Гельмер. Але ж, Норо…

Нора. Ох, я дуже прошу тебе, любий, послухай мене. Я загорнула б грошi в гарний золотий папiр i почепила б на ялинку. Хiба так не було б весело?

Гельмер. Як звуть тих щебетух, що завжди сiють грiшми?

Hора. Та знаю, знаю, марнотратками, можеш менi не нагадувати.

Але зробiмо так, як я кажу, тодi я матиму час подумати, що менi найпотрiбнiше. Хiба це не розважно? Кажи?

Гельмер (усмiхаючись). Певне, що так, тобто якби ти могла притримати цi грошi i справдi щось купити за них собi. А то вони пiдуть на хатнi потреби i на всякi непотрiбнi речi, i менi знов доведеться трусити гаманцем.

Нора. Ох, Торвальде…

Гельмер. Так воно е, люба моя Норо. (Обiймае ii за стан.) Моя пташка чарiвна, але потребуе силу-силенну грошей. Чоловiковi неймовiрно дорого обходиться така пташка.

Нора. Фе, не кажи такого! Я ж заощаджую, скiльки можу.

Гельмер (смiеться). Це правда. Скiльки можеш. Але ж ти зовсiм не можеш.

Нора (мугикае i вдоволено усмiхаеться). Гм. Якби ти знав, Торвальде, скiльки в нас, ластiвок та бiлочок, усяких видаткiв.

Гельмер. Ти дивачка, серденько. Достоту як твiй батько. Кидаешся на всi боки, щоб добути грошей, а коли вже iх маеш, то вони вмент прослизають крiзь пальцi, i ти нiколи не знаеш, на що iх витратила.

Що ж, треба сприймати тебе такою, як ти е. Це вже у кровi. Так, так, це спадкове, Норо.

Нора. Ох, я б хотiла успадкувати вiд батька якнайбiльше рис.

Гельмер. А я б не хотiв, щоб ти була iнша, нiж ти е, моя мила щебетушко. Але слухай, щось тут не те… Ти сьогоднi якась така… така… як би це сказати?… У тебе такий пiдозрiлий вигляд…

Нора. Невже?

Гельмер. Справдi. Ану глянь менi у вiчi.

Нора (дивиться на нього). Ну?

Гельмер (свариться пальцем).