Підпори суспільства

А ви всi хiба не приносите жертву заради доброго дiла? І хiба ж не робите цього з цiлковитою готовнiстю i з радiстю? Цi морально зiпсованi iстоти, про виправлення яких ми турбуемось, хiба ж це не те саме, що солдати, пораненi на полi бою? Ви, шановнi добродiйки, дияконiси, сестри-жалiбницi, котрi скубуть корпiю для цих нещасних потерпiлих, нiжною рукою перев'язують iхнi рани, ходять коло них, вилiковують…

Беттi. Великий дар Божий – умiти все бачити в такому гарному свiтлi!

Рерлун. У цьому вiдношеннi багато е вродженого, але багато чого можна досягти самому.

Уся справа в тому, щоб дивитись на речi з точки зору серйозного життевого завдання. (Звертаючись до Марти.) А що ви, наприклад, скажете на це, добродiйко? Чи не почуваете ви пiд собою мiцнiший грунт з того часу, як присвятили себе шкiльнiй справi?

Mарта. Хто його знае… Часто, коли я сиджу там, у школi, мене так i тягне далеко-далеко, в бурхливе море.

Рерлун. Це спокуса, добродiйко. Але перед такими неспокiйними гiстьми треба мiцно, дуже мiцно замикати дверi.

Бурхливе море – це ви, звичайно, говорите не буквально; ви розумiете пiд цим неозоре вируюче людське суспiльство, де так багато хто гине. І невже ви справдi так високо цiнуете оце життя, гамiр i галас якого долинае до вас iззовнi? Досить кинути погляд туди, на вулицю, де людцi в потi лиця сновигають пiд пекучим сонцем у своiх дрiб'язкових справах. Нi, далебi, нам куди краще сидiти тут, у холодку, спиною до того, звiдки йде спокуса!..

Марта. Так, справдi, ви, мабуть, маете цiлковиту рацiю.

Рерлун. Їв такому домi, як цей, бiля прекрасного i чистого сiмейного вогнища, де сiмейне життя знайшло свiй найкращий вияв… де пануе мир i злагода… (Звертаючись до господинi.) До чого це ви прислухаетесь, добродiйко?

Беттi (повернувшись до дверей кабiнету). Як вони там голосно розмовляють.

Рерлун. Хiба трапилося щось особливе?

Беттi. Не знаю. Я тiльки чую, що в чоловiка хтось е…

Гiльмар Теннесен з сигарою в зубах входить з правого боку, але спиняеться, побачивши дамське товариство.

Гiльмар. Ах, пробачте, будь ласка. (Хоче йти.)

Беттi. Заходь, заходь, Гiльмаре, ти нам не заважаеш. Тобi щось потрiбно?

Гiльмар. Та нiчого, я так, тiльки хотiв заглянути. (До дам.) Мое вшанування. (Звертаючись до Беттi.) Ну як, на чому скiнчили?

Беттi. Вiдносно чого?

Гiльмар. Але ж Бернiк скликав у себе нараду.

Беттi. Хiба? В чому ж рiч?

Гiльмар. Знову ця нiсенiтниця з залiзницею.

Фру Руммель. Та невже?

Беттi.