Щасливий принц

– Коли йому погано, я подiлюся з ним кашею i покажу йому своiх бiлих кроликiв.

– От дурний хлопчисько! – гримнув Мiрошник. – Нащо ти до школи ходиш, як досi не набрався розуму? Якщо малий Ганс прийде сюди i побачить наш жаркий вогонь у коминi, i нашу добру вечерю, i оце барильце червоного вина, вiн може нам позаздрити, а заздрiсть – це страшний гандж, що губить людську душу. Звiсно ж, я не допущу, аби малий Ганс отак занапастив себе. Я його найкращий друг, я завжди ним опiкувався i пильнував, щоб вiн не збився з дороги.

І до того ж, якщо малий Ганс прийде сюди, вiн може попросити в борг мiшок борошна, а я на це не погоджуся. Борошно i дружба – це зов-сiм рiзнi речi, i не слiд iх змiшувати. Коли слова звучать по-рiзному, то й значення у них рiзне. Це кожному зрозумiло.

– Як ти гарно говориш! – вигукнула дружина, наливаючи собi кухоль гарячого елю. – Я ледь не заснула, просто наче в церквi!

– Багато людей можуть робити добро, – вiдповiв Мiрошник, – а от таких, хто добре говорить, дуже мало.

З цього й видно, що добре говорити бага-то важче. Для цього потрiбне вмiння!

І вiн суворо зиркнув через стiл на свого маленького сина. Той сидiв, похнюпившись, червоний вiд сорому, i сльози капали в чашку з чаем. А втiм, вiн був ще зовсiм малий, тож йому можна вибачити.

– Це кiнець iсторii? – спитав Водяний Пацюк.

– Звiсно, нi, – вiдповiла Коноплянка. – Це лише початок.

– Тодi ви просто вiдстали вiд часу, – зауважив Пацюк. – Нинi заведено починати з кiнця, потiм переходити до початку, а середину розповiдати на завершення.

Це нова метода. Я чув про неi вiд одного критика, що прогулювався навколо ставка з якимсь молодим чоловiком. Вiн дуже докладно описав цю методу, i я певен, що вiн мав рацiю, бо в нього була зовсiм лиса голова i окуляри з синiми скельцями, а коли той юнак намагався щось заперечити, вiн одразу кричав: «Бридня!» Але, прошу, розповiдайте далi. Менi надзвичайно подобаеться Мiрошник. Я також маю благороднi почуття, тому в нас iз ним, здаеться, багато спiльного.

– Тож слухайте, – почала Коноплянка, стрибаючи з лапки на лапку. – Скоро зима скiнчилася, розквiтли блiдi зiрочки первоцвiтiв, i якось Мiрошник сказав своiй жiнцi, що збираеться вiдвiдати малого Ганса.

– Яке ж у тебе добре серце! – вигукнула жiнка. – Ти завжди пiклуешся про iнших! Та не забудь взяти великого кошика на квiти.

Мiрошник зв’язав крила свого вiтряка важким залiзним ланцюгом, почепив на руку великий кошик i спустився до села.