Щасливий принц

Вiн поiхав верхи до будинку Мiрошника, а малий Ганс поплентався слiдом.

А буря розходилася ще дужче, дощ лив як з вiдра, малий Ганс не розбирав дороги i вiдстав вiд лiкаря. Врештi-решт вiн заблукав i втрапив у болото, у страшну драговину, де були глибокi провалля. Там малий Ганс i втонув. Наступного дня пастухи витягли його тiло з ями, повноi води, i принесли до села.

На похорон прийшли всi селяни, бо вони любили малого Ганса. А розпоряджався на похоронi не хто iнший, як Мiрошник.

– Я ж був його найкращим другом, – говорив Мiрошник, – тому по справедливостi вiзьму на себе цей почесний обов’язок.

І вiн, з голови до п’ят вбраний у чорне, йшов на чолi поховальноi процесii i щомить витирав очi великою хусткою.

– Смерть малого Ганса – велика втрата для нас усiх, – сказав сiльський коваль пiсля похорону, коли всi, сидячи в затишнiй корчмi, пили запашне вино i iли солодкi коржики.

– Так, це велика втрата, особливо для мене, – вiдповiв Мiрошник. – Я ж зiбрався був подарувати йому свого вiзка, а тепер не знаю, куди його подiти.

У мене вдома вiн якось не до ладу, а продати його – то за такий мотлох i гроша не дадуть. Вiднинi я бiльш нiчого нiкому не даруватиму. Цi благороднi вчинки, вони завжди тобi боком вилазять!

– Ну, а що далi? – спитав Водяний Пацюк пiсля довгоi мовчанки.

– Це все, – вiдповiла Коноплянка.

– А що сталося з Мiрошником? – наполягав Пацюк.

– О, цього я не знаю, – сказала Коноплянка, – i, по правдi кажучи, мене це аж нiяк не цiкавить.

– От i видно, яка у вас черства вдача, – обурено мовив Пацюк.

– Боюся, ви не зрозумiли моралi цiеi iсторii, – зауважила Коноплянка.

– Чого я не зрозумiв?! – заверещав Пацюк.

– Моралi.

– То це була iсторiя з мораллю?!

– Так, звичайно, – вiдповiла Коноплянка.

– Он воно що! – розлючено вигукнув Пацюк. – Думаю, ви повиннi були мене попередити. Тодi я й слу -хати вас не став би! Я просто б одразу крикнув: «Бридня!» – як отой критик. А втiм, ще й зараз не пiзно.

І вiн з вiдчайдушним криком «Бридня!» махнув хвостом та мерщiй сховався у своiй норi.

– Як вам цей Водяний Пацюк? – спитала Качка, трохи згодом пiдпливши до берега. – У нього е своi гарнi риси. Але, знаете, я все-таки мати – i коли бачу такого впертого холостяка, менi аж плакати хочеться.

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/pages/biblio_book/?art=45060946) на ЛитРес.