Щасливий принц

Вдень я бавився зi своiми друзями у саду, а ввечерi танцював на балах у Великiй залi. Сад був обгороджений високим муром, та мене нiколи не цiкавило, що там, по той бiк муру, бо я жив серед краси та розкошi. Придворнi називали мене Щасливим Принцом, i якщо безтурботне життя – це щастя, то я справдi був щасливий. Так я жив, так i помер. Тепер мене поставили сюди, на цю висоту, звiдки видно усi нещастя та злигоднi цього мiста, i хоча зараз у мене свинцеве серце, я не можу не плакати.

«Отакоi! То вiн не весь золотий?» – подумав Стриж, проте вголос не сказав нiчого – вiн був добре вихований.

– Далеко звiдси, – заговорив Принц тихим i мелодiйним голосом, – далеко-далеко звiдси, на вузенькiй вуличцi, е малий будинок. Одне вi-кно розчинене, i я бачу жiнку, що сидить за столом. Обличчя в неi худе, змарнiле, вона кашляе, руки в неi поколотi голкою, бо вона швачка. Зараз вона розшивае лiлеями атласну сукню для найгарнiшоi з королiвських фрейлiн, щоб та з’явилася у цiй сукнi на придворному балi.

А в кутку кiмнати, на лiжку, лежить хворий маленький син швачки. У нього лихоманка, i вiн просить апельсинiв. Але в його матерi немае нiчого, крiм рiчковоi води, i вiн гiрко плаче. Стрижику, Стрижику, маленький Стрижику, ти вiднесеш iй цей рубiн з мого меча? Я ж бо прикутий до цiеi колони i не можу рухатись.

– На мене чекають в Єгиптi, – вiдповiв Стриж. – Моi друзi зараз лiтають над Нiлом i розмовляють з великими жовтими лотосами, а ночуватимуть вони у гробницi славетного царя.

Вiн лежить там, Цар iз Царiв, у своiй мальованiй трунi, оповитий жовтим полотном i набальзамований. На шиi в нього намисто з ясно-зелених нефритiв, а долонi його – мов сухе листя.

– Стрижику, Стрижику, маленький Стрижи-ку, – мовив Принц, – прошу, лишися тут на одну нiч i будь моiм гiнцем! Хлопчик знемагае вiд спраги, а його мати така зажурена.

– Я не дуже люблю малих хлопцiв, – вiдказав Стриж. – Того лiта, коли я був на рiчцi, двое капосних хлопчакiв – мiрошниковi сини – весь час кидали в мене камiнням.

Звiсно, жодного разу не влучили – бо ми, стрижi, взагалi дуже спритнi, а щодо мене, то мiй рiд завжди славився вправними лiтунами; i все ж таки це було вельми нечемно.

Але Щасливий Принц дивився так сумно, що врештi-решт Стриж зглянувся на нього.

– Тут дуже холодно, – сказав вiн, – та я залишуся на одну нiч i буду твоiм гiнцем.

– Дякую, Стрижику, – вiдповiв Принц.