Щасливий принц

Щасливий принц

Оскар Вайлд

Як представник естетизму, Вайлд пробував своi сили в рiзнiй лiтературнiй дiяльностi. Казки являють собою найбiльш органiчне втiлення естетичних iдей письменника.

«Молодий король», «Рибак i його душа», «Себелюбний велетень», «Хлопчик-зiрка» нагадують бiблiйнi притчi. Роздумами про спiввiдношення добра, користi й краси проник-нутi майже всi твори Вайлда. Автор, грунтуючись на гуманiстичному розумiннi людськоi природи, пропонуе свое рiшення моральних проблем, таких як питання життя й смертi, добра й зла.

Фiнали казок зазвичай песимiстичнi. Попри це, разом iз висмiюванням вад несправедливого свiту, казки Вайлда мiстять пристрасну проповiдь добра, спiвчуття i краси.

Оскар Вайлд

Щасливий принц

Щасливий Принц

Високо над мiстом, на високiй колонi, стояла статуя Щасливого Принца. Вiн був з голови до нiг усипаний тонкими золотими листками, очi мав iз яскравих блакитних сапфiрiв, а на рукiв’i його меча горiв великий червоний рубiн.

І всiм було любо дивитись на Щасливого Принца.

– Вiн гарний, як флюгер, – зауважив один з мiських Радникiв, що мрiяв зажити славу людини з вишуканим смаком. – Але не такий корисний, – додав вiн одразу ж, побоюючись, що його назвуть непрактичним, а це був би наклеп.

– Ну чому ти не можеш бути таким, як Щасливий Принц? – дорiкнула мати малому хлопцевi, що вередував, аби йому дiстали мiсяць з неба. – От Щасливий Принц нiколи не капризуе!

– Добре, що хоча б хтось у цiм свiтi може бути щасливим, – прошепотiв знедолений бiдолаха, дивлячись на прекрасну статую.

– Вiн наче янгол, – говорили дiти з сирiтського притулку, виходячи з церкви у своiх червоних плащиках та чистеньких бiлих фартушках.

– Звiдки ви знаете? – заперечив учитель математики. – Ви ж нiколи не бачили янголiв.

– О, ми бачимо iх увi снi, – вiдповiли дiти, i вчитель насупив брови та строго поглянув на них, бо йому не подобалося, що дiти бачать сни.

Якось уночi над мiстом пролiтав маленький Стриж.

Його друзi вже шiсть тижнiв як полетiли до Єгипту, а вiн лишився тут, зi своею коханою – прекрасною Очеретинкою. Вiн зустрiв ii напровеснi, коли ловив над рiчкою великого жовтого метелика. Очеретинка так причарувала Стрижа своею струн-кою поставою, що вiн спинився з нею побалакати.

– Хочеш, я тебе покохаю? – спитав Стриж, за своею звичкою одразу приступивши до головного, i Очеретинка низько вклонилася у вiдповiдь.