Кар’єра Никодима Дизми

Якщо на практицi iнодi щось не виходить, то це через нашу бюрократiю та нестiйку економiчну полiтику. Але i за таких умов можна багато, дуже багато зробити, а це вже ваше завдання i ваша турбота, дорогий пане Никодиме.

Обiдали удвох, тому що обидвi панi поiхали на автомобiлi за покупками у Гродно. Кухня в Коборовi була вишукана i щедра, тож не дивно, що пiсля обiду, коли вони перейшли в кабiнет i сiли за чорну каву, Дизмi страшенно захотiлося спати.

Зате невгамовний, як ртуть, Куницький не переставав розповiдати про коборовське господарство.

Вiн вiдчиняв шафи, шухляди, виймав якiсь зшивачi, папки з рахунками, листами i говорив, говорив безупинно. Никодим вже був близький до вiдчаю, коли нарештi старий, зiбравши у маленьких ручках купу книг i паперiв, закiнчив:

– Бачу, ви трохи втомилися, та й справдi пiсля дороги належить вiдпочити. Якщо дозволите, я пошлю усi цi матерiали до вас до кiмнати, а ви, можливо, увечерi iх подивитеся. Добре?

– Добре, з приемнiстю.

– Чи не подрiмати вам зараз, дорогий пане Никодиме, га?

– А знаете, пане, мабуть, так…

– Приемного сну, приемного сну, я вас проведу.

Будьте ласкавi, звернiть увагу на дати в листуваннi з Дирекцiею казенних лiсiв. Адже це неподобство – не вiдповiдати по три мiсяцi тiльки тому, що… Ну, про це потiм. Вiдпочивайте. Вечеря о восьмiй.

Никодим зняв черевики, простягнувся на диванi, та заснути не мiг. Одна думка наполегливо лiзла в голову: «Що робити? Що робити?..» Можливо, вмить покiнчити з цим i в усьому признатися старому, чи спробувати розiбратися у цьому клубку, важкому i складному до неможливостi?.

. Якби це йому вдалося, вiн би змiг протриматися в Коборовi мiсяцi два, а то й три… Тому що довше не протягнеш. Ясно одне: старий запросив його для того, щоб вiн добився у мiнiстра тих рiзних поступок.

«Такий хитрий чорт, а дав обдурити себе… Що ж його робити?..»

Двогодинний вiдпочинок змучив його ще бiльше, нiж ранковi й передобiднi справи. Дизма скурив не менше десятка цигарок, i дим, що наповнив кiмнату, почав йому надокучати.

Вiн встав i перейшов до сумiжноi кiмнати – маленького кабiнету. Там на письмовому столi вже громадилася купа конторських книг i документiв, з якими йому належало познайомитися.

Дизма подумки вилаявся i повернувся назад. Потiм раптом згадав, що можна вiдчинити дверi на терасу i вийти в парк.

Парк утримувався у зразковому порядку, i, напевно, займав велику площу, бо Никодим все йшов i йшов, а кiнця парку не було.