Щоденник пані Ганки = Pamiętnik pani Hanki

Щоденник панi Ганки = Pamietnik pani Hanki

Тадеуш Доленга-Мостович

Видання з паралельним текстом

«Щоденник панi Ганки» – останнiй твiр вiдомого польського письменника Тадеуша Доленги-Мостовича (1898–1939), що побачив свiт напередоднi нападу гiтлерiвськоi Нiмеччини на Польщу (сам письменник загинув у першi днi вiйни). В основi роману – захоплюючий детективний сюжет, що щирою розповiддю у своему щоденнику веде панi Ганка Реновицька (пiд цим псевдонiмом – начебто справжня дружина дипломата, чарiвна, розумна i витончена жiнка вищого свiту довоенноi Польщi).

Сам автор презентував свiй твiр як «документ, що вiдображуе спосiб життя i мислення сучасноi культурноi жiнки, а також ii середовища». Бо ж саме такi особистостi, за його зiзнанням, формували тон i характер цiлоi епохи.

Тадеуш Доленга-Мостович

Щоденник панi Ганки

Мiй щоденник

Боже мiй! Чи е серед нас, жiнок, хоч одна така, котра не була б упевнена, нiби ii особистi переживання, думки та почуття настiльки оригiнальнi й цiкавi, що iх варто записати й надрукувати окремою книжкою.

Це ж бо справжне щастя – розповiсти всiм людям на свiтi про своi таемницi, зворушити серця, вiдчути щирий вiдгук тисяч душ, якi живуть одними думами з тобою! А ще й свiдомiсть того, як твоi зiзнання можуть стати в пригодi багатьом iншим жiнкам, котрi опинилися в такiй же скрутi, i ти iм допоможеш своiм досвiдом переможно з неi вийти…

Те, про що я хочу розповiсти, почалося в першi днi сiчня, одразу ж пiсля Нового року.

Як зараз пам’ятаю, був то…

Вiвторок

Вiд самого ранку душу менi точили лихi передчуття. Яцек не прислав менi машини, i я мусила iздити в своiх справах на таксi. Коли повернулася додому, було вже близько четвертоi. Я не сумнiвалася, що Яцек пообiдав без мене, i, власне, тому зайшла до його кабiнету, аби трохи помститися йому за це. Останнiм часом, а точнiше кажучи, десь пiсля рiздва, вiн став не такий уважний i делiкатний у поводженнi зi мною, як колись. Здавалося, щось його непокоiть.

Яцека в кабiнетi не було, його домашня куртка лежала на канапi. Отже, вiн iще не обiдав, бо затримався на конференцii. Я саме подумала про це, коли мiй погляд спинився на письмовому столi: там лежала нерозiбрана денна пошта. Я машинально заходилася ii переглядати.

Прошу менi повiрити, що я нiколи не читаю чоловiкових листiв. Проте цього разу я вирiшила порушити своi принципи. Тепер благословляю це рiшення, бо, як виявилося, вчинила слушно.