Кар’єра Никодима Дизми

У великих панiв завжди якесь свинство е… Може, вiн i правду казав… Чорт… Куник, i запевняе, що негiдник. А менi що до того?!..

Никодим махнув рукою i запалив цигарку. Здалека залунав глибокий басовитий дзвiн гонгу. Вечеря.

Дизма встав з лави i попрямував у бiк палацу.

Роздiл 4

Вечеря складалася з кiлькох страв, якi безшумно подавав поважний лакей. Настрiй був дещо кращий, нiж за снiданком. Куницький – а може, Куник – менше цiкавився справами i Дизмою, тепер вiн обсипав своiми словесними феерверками дружину i дочку, розпитуючи iх про покупки.

Панi Нiна вiдповiдала люб’язно, але холодно, Кася ж тiльки зрiдка бурмотiла «так» або «нi», а здебiльшого мовчала. Пiсля дивноi розмови з Понiмiрським Никодим нiяк не мiг збагнути, чим може бути викликана ця, майже на межi з нахабством, зневага дочки до Куницького. Вiн хотiв якимось чином розiбратися в цiй незрозумiлiй ситуацii i шукав шляхiв, як йому це найбiльш зграбно зробити, але так нiчого не придумав.

Пiсля вечерi Куницький запропонував пiти на прогулянку, i, хоч Кася знизала плечима, панi Нiна вiдповiла:

– Що ж, прогуляюся iз задоволенням.

Йдучи попереду з чоловiком, який постукував масивним цiпком i залишав за собою смугу диму вiд сигари, вони попрямували до парку, але не в ту частину, яку Дизма знав. Там росли крислатi старi дерева, а тут переважали газони i клумби, i тiльки зрiдка на тлi сутiнкового неба вимальовувалися ряди струнких дерев.

Никодим вимушено залишився в товариствi Касi. Вони йшли мовчки, в парку панувала повна тиша, i тiльки часом до них долiтали уривки тихоi розмови Куницьких.

Їхнi фiгури справляли комiчне враження: вiн, маленький, дратiвливо рухливий старий, постiйно жестикулюючи, дрiботiв поряд з високою, стрункою, схожою на статую, молодою дружиною, яка неквапливо крокувала алеею.

– Граете в тенiс? – запитала Кася.

– Я? Нi, не вмiю.

– Дивно.

– Чому?

– Тому що тепер усi чоловiки умiють.

– У мене не було часу навчитися цiеi гри. Граю тiльки у бiльярд.

– Так? Це цiкаво. Розкажiть… Пробачте, – раптом кинула Кася i побiгла до клумби.

Дизма зупинився, не знаючи, що робити, але Кася незабаром повернулася з кiлькома стеблами пахучого тютюну в руках. Вже здалеку вiдчувався пряний аромат. Кася пiднесла iх до обличчя Никодима. Вiн, думаючи, що квiти призначенi йому, почервонiв i простягнув руку.

– О нi, це не для вас. Понюхайте. Чарiвно, чи не так?

– Звичайно, пахнуть гарно, – вiдповiв Никодим знiяковiло.