Кар’єра Никодима Дизми

І сказала:

– Я не здивувалася, дiзнавшись, що ви любите цього автора.

Дизма зроду не читав Джека Лондона, проте зауважив:

– Справдi, вiн менi дуже подобаеться, але чому ви так сказали?

– Ви менi вибачте – можливо, я просто хвалюсь, але менi здаеться, що я вмiю спостерiгати. А вас неважко розгадати, хоч ви i замкнута натура, що живе внутрiшнiм життям, начебто у splendid isolation[9 - У блискучiй самотностi (англ.).].

– Невже? – запитав Никодим.

– Так. Ми, жiнки, досягаемо цього, можливо, ненауковим шляхом, навiть не методично, але ми фахiвцi у психоаналiзi, я б сказала – у прикладнiй психологii.

Інтуiцiя замiнюе нам дослiдницький метод, а iнстинкт уберiгае вiд помилок.

«От розбалакалася», – подумав Дизма.

– І тому, – продовжувала Нiна, гортаючи книгу, – ми легше знаходимо ключ до закритоi, нiж до вiдкритоi книги.

– Гм, – заперечив Никодим, – але навiщо ж шукати якогось ключа, якщо кожну книжку легко вiдкрити.

Вiн вважав, що Нiна, заговоривши про закритi книги, збираеться продемонструвати перед ним читання Лондона крiзь палiтурку.

Тому вiн додав:

– Немае нiчого легшого, нiж вiдкрити книгу.

Панi Нiна заглянула йому в очi i заперечила:

– Нi. Трапляються такi, якi цього не зносять, саме тому вони найцiкавiшi. Їх можна прочитати тiльки очима уяви. Ви згоднi зi мною?

– Навiть i не знаю, – вiдповiв Дизма не замислюючись, – я таких книжок не зустрiчав. Бачив дуже дорогi видання, але кожну книгу мiг без зусиль вiдкрити i прочитати.

– Це зрозумiло, ви, напевно, взагалi не берете до рук книжок нецiкавих, а тi, що викликають у вас iнтерес, нiби пiд дiею магнетизму вiдкриваються самi. Сила волi мае такi властивостi.

Дизма розсмiявся. «Що за нiсенiтницю вона верзе!» Вголос же сказав:

– Але ж для того, щоб вiдкрити книгу, потрiбно сили не бiльше, нiж у немовляти.

– Проте у вас надзвичайно сильний характер.

– У мене? – здивувався Дизма.

– О, не намагайтеся сперечатися.

У мене маса спостережень, якi пiдтверджують це, – переможно посмiхнулася Нiна. – Узяти хоч би той факт, що ви любите Лондона… Адже це характерно для вашого смаку! Чому не Поль Джеральдi, не Моруа, не Вайльд, не Синклер Льюiс, не Жеромський, не Манн, не Шоу, а саме Лондон з його поезiею тихого творчого героiзму, з його язичницьким сприйняттям могутностi боротьби, з його апофеозом працi.

Дизма мовчав.

– Ось бачите.