Пампушка = Boule de Suif

Неясне, наче брудне свiтло плинуло крiзь великi, важкi та темнi хмари, що надавали бiльшоi слiпучостi бiлому полю, де з’являлись то низка високих, вбраних у паморозь дерев, то хатка у снiговiй вiдлозi.

Освiтленi цiею ранiшньою зорею пасажири почали цiкаво розглядатися на своiх сусiдiв.

У самiй глибинi, на кращих мiсцях, сидячи одне проти одного, куняли пан i панi Люазо, гуртовi торгiвцi вином по вулицi Гран-Пон.

Люазо, колишнiй прикажчик, купив пiдприемство у свого збанкрутiлого хазяiна i нажив великi статки.

Вiн дуже дешево продавав дрiбним сiльським крамарям свое поганюче вино i вславився серед своiх знайомих та приятелiв як спритний крутiй, справжнiй нормандець – хитрий та життерадiсний.

Репутацiя шахрая так твердо усталилася за ним, що на однiй вечiрцi в префектурi пан Турнель, автор байок та спiвомовок, дотепник i бешкетник, мiсцева знаменитiсть, запропонував дамам, оспалим з нудьги, гру «пташка лiтае»[1 - Гра слiв «L’oiseau vole» – птах лiтае, «Loiseau vole» – Люазо краде.

], i цей жарт облетiв вiтальню префекта, а звiдти потрапив у вiтальнi городян, i цiлий мiсяць уся округа реготала, аж у боки бралася.

Крiм цього, Люазо був вiдомий рiзними своiми витiвками та жартами, iнодi й недоречними: отже, кожен, завiвши рiч про нього, неодмiнно додавав:

– Дивак вiн, цей Люазо.

Маленький на зрiст, вiн немовби складався з самого лише округлого живота, над яким пишалося червонясте обличчя, облямоване двома сивуватими баками.

Його висока, мiцна та енергiйна жiнка з гучним голосом i крутим норовом була втiленням звiтностi, порядку в iхньому торговельному домi, тодi як сам Люазо оживляв його своею життерадiсною метушнею.

Побiч iх, свiдомий своеi гiдностi i високого становища, сидiв пан Каре-Ламадон – людина статечна й поважна серед бавовнярiв, власник трьох прядилень, кавалер Почесного легiону i член генеральноi ради. За iмперii вiн увесь час очолював помiрковану опозицiю з тим тiльки намiром, щоб надбати згодом бiльше на приеднаннi до партii, з якою вiн змагався, за його власним висловом, лицарською зброею.

Панi Каре-Ламадон, набагато молодша вiд свого чоловiка, була втiхою для родовитих офiцерiв, призначених до руанськоi залоги.

Вона сидiла навпроти свого чоловiка – маленька, гарненька, закутана у своi хутра, – i тоскними очима розглядала середину злиденного дилiжанса.

Їi сусiди, граф i графиня Гюбер де Бревiль, мали одне з найдавнiших i найславетнiших прiзвищ у Нормандii.