Пампушка = Boule de Suif

Граф, старий шляхтич, величний на вигляд, силкувався хитрощами свого вбрання пiдкреслити свою природну подiбнiсть з королем Анрi IV, який, коли вiрити легендi, – гордощам фамiльним, – спричинився до вагiтностi однiеi з панiй Бревiль, а чоловiк ii з цiеi ж причини став графом i губернатором на провiнцii.

Граф Гюбер, колега пана Каре-Ламадона по генеральнiй радi, репрезентував партiю орлеанiстiв у департаментi. Історiя його одруження з дочкою одного дрiбного корабельника з Нанта назавжди залишилася загадкою.

Але оскiльки графиня була справжньою аристократкою, вмiла у себе приймати краще за всiх i навiть уславилася як полюбовниця одного з синiв Луi-Фiлiппа, – все вельможне панство поважало ii, i ii салон уважався за перший в окрузi, единий, де збереглась старосвiтська поважнiсть, i туди важко було втрапити.

Багатство Бревiлiв, усе iхне нерухоме майно давало, як казали, щось iз п’ятсот тисяч щорiчного прибутку.

Оцi шестеро займали глибину дилiжанса й уособлювали забезпечену, спокiйну i сильну верству громадянства, верству поважних i чесних людей, вiрних релiгii, людей з твердими принципами.

Так якось випало, що все жiноцтво сидiло на однiй лавцi; а графиня мала за сусiдок ще двох черниць, що весь час, перебираючи чотки, шепотiли «Pater» i «Ave». Одна з них була вже лiтня, з подзьобаним обличчям, так нiби в нього влучив цiлий набiй шроту. Друга, дуже мiзерна з вигляду, мала прекрасну, але хворобливу голiвку й сухотнi груди, пiдточенi тiею ненажерливою вiрою, що творить мученикiв та фанатикiв.

Але всю увагу привертали чоловiк та жiнка, що сидiли навпроти двох черниць.

Чоловiк був добре знаний Корнюде, демократ, страхiття для всiх статечних людей. Рокiв зо двадцять вiн купав свою величезну руду бороду в келихах по всiх демократичних кав’ярнях. Вiн пустив за вiтром з товаришами й приятелями своiми чималий спадок, що дiстав од свого батька, колишнього цукерника, i нетерпляче ждав запровадження республiки, щоб обiйняти якусь посаду, вислужену стiлькома революцiйними частуваннями.

Четвертого вересня, можливо, внаслiдок чийогось жарту, вiн певен був, що його призначено на префекта, але коли захотiв стати до своiх обов’язкiв, конторськi службовцi, що залишилися единими господарями в установi, вiдмовились визнати його, i вiн змушений був пiти геть. Та проте, бувши славним хлопцем, неуразливим i прислужливим, вiн з незвичайним запалом почав органiзовувати оборону.