Шляхом бурхливим

– Як вмерла? Адже я сам бачив, як вона вилiзла на той бiк?

– Вмерла… лежить мертва там, де вилiзла. Ми бачили.

– Вмерла. От тобi й Суд Божий! А я ще за ii здоров’я з кумом випив та й Боговi подякував. Спасибi, кажу, Боже, що не попустив загинути християнськiй душi. А вона ба що – вмерла…

– Ну, бувай здоров… – сказав Глек. Вiн вiдштовхнув човен i стрибнув на корму. – Спасибi, що пiдсобив човна перетягти!

– Щасливо! Умерла баба… А попливла добре!

Човен тихо плив серед рiчки. Згодом втiкачi допливли до того мiсця, де Лопань едналася з Харковом.

Рiчка стала ширше й глибше. Густий лiс стояв по обидва береги рiчки, насупившись, дивився на них своiми яворами й вербами.

– Сплю! Сплю! – кричав якийсь птах з берега.

Крики були нуднi й з такими правильними iнтервалами що, здавалося, наче це кричить не птах, а хтось маненький i злий свердлить тишу ночi тонким довгим свердлом.

– Так от капосний птах, – засмiявся запорожець, – цiлу нiч кричить «сплю», а сам не спить i людям спати не дае.

Не люблю я цього птаха: якось сумно стае вiд його голосу, – додав, прислухаючись до журного крику, що затихав уже десь у далечинi.

Вiн налiг на весло, i човен поплив швидше, а назустрiч попливли темнi сумнi береги. На поверхнi то тут, то там бiлiли плями латаття; з очеретiв чулося крекання качок, а iнодi рiзке ячання сонного лебедя вихоплювалося з далекоi заводi й вiдбивалося луною в темнiй гущавинi прибережного лiсу. Очерет тихо шурхотiв, коли човен чiпляв його своiм бортом.

Вони пропливали повз винницi, що часто траплялися по обох берегах рiчки. Лiс тут був завжди рiдкий, бо козаки нещадно рубали дерева, щоб курити горiлку. Коло винниць блимав вогник багаття i крiзь рiдкi дерева можна було бачити козакiв, що сидiли коло багаття з люльками, або вечеряли, i видно було, як вони опускали один по одному ложки в казан зi стравою.

Дорош лiг горiлиць i почав дивитися на небо. Зорi, однi блимаючи, другi спокiйним рiвним свiтлом, дивилися з неба, то ховаючись, то знову з’являючись з-поза темних хмарок, що гонили небом.

Хлопець i не помiтив, як задрiмав i заснув.

X. ТАБІР У ЛІСІ

Запорозький табiр. – Конi полковника Донця. – Запорожцi. – Вартовий. – Бобри. – Балачки. – Гра в цурки. – Кiнь Дубовиченка. – П'яний Микита. – В човнi насамотi

Хлопець прокинувся вiд товчка, коли човен приставав до берега. Був сiрий ранок. Лiс насунувся на рiчку так, що вiти дерев майже сходилися угорi над рiчкою.