Шляхом бурхливим

Глек прив’язав човна до верби, щоб його не було видно з рiчки, i сказав:

– Ну, приiхали! Ходiм за мною.

Холоп та хлопець, продираючись крiзь чагарники, пiшли за запорожцем i згодом вийшли на вузеньку стежку, що втоптали лiсовi звiрi. Вони йшли не бiльш як п’ять хвилин цiею стежкою. В лiсi було зовсiм темно, i тiльки небо, пробиваючись крiзь густi верхiв’я дерев, сiрiло над головами втiкачiв.

– Хто йде? – почувся вiдкiлясь зверху, як здалося Дорошевi, чийсь молодий голос.

Дорош пiдвiв голову й подивився вгору.

– Пугу! Пугу! – крикнув запорожець.

– Козак з Лугу! – вiдгукнувся той самий голос, що запитав, хто йде.

З гiлки великого дуба перед самим носом Дороша скочив на землю молодий запорожець з рушницею в руках.

– Здоров був, батьку отамане, – привiтався парубок з Глеком. – Довго тебе не було; ми й жданки поiли, на тебе чекаючи.

– Добре хоч дiждалися, бо з воеводиних рук не так легко вишкрябатись, – вiдповiв Глек, – цупко держить.

Парубок не вiдповiв нiчого на це, тiльки скоса глянув на босi ноги й подерту сорочку Глека i, кинувши оком на холопа та хлопця, мовчки пiшов стежкою попереду.

– Ну, що, – спитав його Глек, – чи все гаразд серед товариства?

– Усе… Тiльки набридло комарiв годувати коло рiчки. Недайво-да хотiв уже йти до Харкова тебе шукати.

– Добре, що не пiшов, а то б зазнав, що таке московськi колодки.

– А що таке?

– Потiм побалакаемо.

Вони вийшли на невеличку прогалину. Край прогалини лежав старий дуб, що повалила буря. Таких дубiв ще нiколи не бачив Дорош. Упоперек коло кореня вiн був такий грубий, що коли б Глек став коло нього i на плечi собi поставив Дороша, руки хлопця ледве чи досягли б горiшнього краю дуба. Коло дуба чорнiла велика, наче печера, яма; в ямi ледве курився вогник багаття, а коло багаття лежало чоловiка п’ять запорозьких козакiв i спали, поклавши голови на сiдла. На прогалинi паслося кiлька спутаних коней.

– До зброi! – голосно крикнув козак, що прийшов iз втiкачами, – татари!

– Брешеш, вражий сину! – спокiйно обiзвався чийсь густий дужий голос з купки людей, що лежали коло багаття. – Думаеш, не бачу, що прийшов з отаманом.

– От, чортяка. А я думав, що ви тут спите.

– Молодий ти ще, Панасе, та й дурний, щоб старого козака лякати.