Шляхом бурхливим

Уставай, хлопцi, отаман прийшов! Здоров був, батьку отамане! – привiтався з Глеком сивий запорожець, пiдiймаючи голову з сiдла. – Бачу, був ти у добрiй роботi.

– Було дiло. А це що? – кивнув Глек на пару добрих коней, що паслися трохи далi вiд iнших, – придбали?

– Ха, ха! – зареготав Панас, – у пана Донця позичили!

Глек пiдiйшов до коней i як знавець почав розглядати iхнi стрункi ноги.

– Добрi конi! – сказав вiн. – Хто ж ходив позичати коней у пана Донця?

– Я та Недайвода! – знову зареготав Панас.

– Ледве мене на аркан не взяли табунщики, як одбивали од косяка коней. Та темно було, промахнувся, а другий з пiстоля вдарив. Он – ач яка дiрка, – показав вiн шапку, знiмаючи з чубатоi голови.

– Горе менi з вами, – сказав Глек, – непереливки будуть нам, коли козаки полковника зустрiнуть нас з цими кiньми. Це, Панасе, не в степу, а на слободах, та й люди тут не ногайцi, а нашi…

Але видно було, що Глек, як отаман, був не дуже сердитий за те, що його товаришi пригнали полковницьких коней, особливо тепер, коли вiн зазнав неволi i полковник – це вiн знав вiд Дороша – навiть вiдмовився балакати за нього з воеводою.

– Та нудно тут сидiти, – наче виправдуючись, сказав другий козак, що його Панас називав Недайводою. – А хто тебе так обскуб, отамане? Здаеться, у тебе i жупан був, i чоботи, а тепер як жебрак який прийшов сюди? А це що за кацап та хлопець?

– От що, хлопцi, – сказав Глек, – приготуйте поснiдати, а я тим часом розповiм вам, що зо мною було, може, ви не такi дурнi будете, як я досi.

А ти, Грицьку, йди, постiй на вартi коло берега, бо нас тут можуть накрити, як перепелiв сiткою.

– Що, хiба залили за шкуру сала слобожани?

– Нi, не нашi. Москалi, матерi iхнiй ковiнька.

– А сам з кацапом прийшов?

– Цей кацап теж ухопив шилом меду. Укупi в колодках сидiли у в’язницi. А ти чого ж, Грицьку, не йдеш на варту?

– Та послухати хочеться!

– Іди, iди… А то вiд пiддячого або од воеводи наслухаешся такого, що й у пеклi холодно стане.

Грицько скинув рушницю на плече й пiшов стежкою до рiчки. Панас пiдкинув хмизу в багаття, збiгав по воду i згодом веселий димок пiднявся з ями i закучерявився серед корiння зламаного дуба, а над вогнем на тринiжку повиснув великий казан.

Дорош лiг пiд кущем i з-поза куща розглядав козакiв. Всiх iх, крiм того, що пiшов на варту, та Павла Глека було п’ятеро, всi були молодi, крiм одного сивовусого дядька, якого зачепив Панас, коли втiкачi прийшли до табору.