Шляхом бурхливим

Але, з другого боку, втручати в справу свого приятеля було небезпечно, бо Дубовиченко не вдержався б, похвастався перед товаришами, i про це дiзнався б весь город.

Коли стало свiтати, хлопець спинився коло берега i почекав, поки не розвиднiлося, щоб вартовий часом не пiдстрелив його, i, схиливши голову, непомiтно заснув. Коли вiн прокинувся, сонце стояло високо над рiчкою. Хлопець спочатку не зрозумiв, що з ним, де вiн, але згодом схаменувся й поплив далi. За чверть години побачив боброву греблю.

Дорош потихеньку пiдплив до того мiсця, де вони виходили першого разу, i крикнув: «пугу! пугу!» Нiхто не вiдповiв йому. Хлопець ще трохи почекав, чи не почуе вiдповiдi вартового, але все мовчало круг його. Дорош вилiз на берег, знайшов стежку й побiг до табору, дивуючи з того, що на березi не було вартового. Хлопець вибiг на галявину. Багаття ще курилося коло дубу, але нi коней, нi людей не було.

XI. В АРТЕМІВЦІ

В Артемiвцi. – Хлопець з бубликами. – Ку-ку! – Сотник Сербин. – Обiд. – Стара Сiрчиха. – Сотник Дудка. – Сварка. – Чоботи

Повернувшись додому, Дорош усе розповiв батьковi, бо добре бачив, що батько знав, де вiн був цi двi ночi. Дорош переночував удома i, ледве вiдчинилися ворота, виiхав з города i поскакав верхи в Артемiвку. Був досить холодний ранок. Жито й пшеницю вже покосили люди, i вози з хлiбом раз-у-раз траплялися на дорозi.

Йому здавалося, що вiн досить добре знае дорогу, бо двiчi iздив з батьком до сотника Сербина, Сiркового зятя, крiм того, батько розповiв йому ще вчора, як треба iхати. Зграi собак одна по однiй вилiтали з ворiт, коли Дорош скакав слободами й хуторами, що попадалися на дорозi, i в захватi з насолодою гналися за хлопцем. І то сказати – чи часто припадае собачiй душi на безлюдному хуторi така розвага, як погоня за конем, що взаводи, пiдiймаючи куряву, а iнодi й крешучи вогонь пiдковами, летить по дорозi? Інодi хлопець, нахилившись з сiдла, на всiм скоку оперiщить нагаем будь-якого Бровка або Жука i той, завищавши i пiдiбгавши хвоста, ганебно вибував з собачих лав.

Але скоро хлопець схаменувся й поiхав значно тихше, бо так легко можна було загнати коня.