Шляхом бурхливим

Обiдало досить багато народу: сотник з сусiдньоi сотнi Остап Дудка з жiнкою, що витирала пiт з лоба шовковою хусткою, три козаки з Мерефи, запорожцi, жiнка Сербинова – жвава бiлява молодиця, стара Сiрчиха – кремезна й мiцна ще жiнка зi спокiйними, навiть холодними очима самостiйноi жiнки, але коли вона усмiхалася – а це бувало досить рiдко, – обличчя iй вкривалося сiткою зморщок, погляд ставав м’який i вся вона здавалася доброю й ласка-вою бабусею, Дорош та численна Сербинова дiтвора.

Горiлка була некупована й швидко розв’язала язики. Сотник Дудка давно поглядав скоса на Глека та старого запорожця. Обидва вони були в досить старих жупанах i навiть латаних, хоч i чистих, сорочках i це чомусь дратувало пана сотника. Дудка був великий прихильник Москви, бо придбав собi i хуторок, i млин, i мав з пiв сотнi пiдданих, що вже одбули пiльговi роки i робили два днi на тиждень на нього, як на пана.

– Що, – звернувся вiн до Глека, – хiба набридло соломаху iсти та комарiв годувати за порогами, що причвалав сюди на слободи?

– Атож, – спокiйно вiдповiв Глек, – набридло соломаху iсти.

Прийшов сюди на слободи подивитися, як почали тут людей iсти.

– Ти, мабуть, з глузду з’iхав: мелеш таке, що й сам не второпаеш!

– Еге, не второпаю. Чув я, що ти зробився паном на всю губу: уже твоi пiдданi роблять на тебе по два днi на тиждень, як на ляхiв колись робили?

– Трохи не так.

– А що ж це, хiба не панщина?

– А що ж iм задарма вiддати землю? Хай пороблять.

Ми вiйськову службу несемо, а вони хай земельку обробляють.

– А ти сам якими засобами придбав цю земельку? Лазив, мабуть, та пороги воеводинi вилизував: дайте земельки холоповi вiрному государя московського?

– Порогiв не вилизував, а вас, спiльникiв Брюховецького та бунтарiв, бив i землю чесно придбав.

– Чесно придбав, холоп московський!

– Та що ви, схаменiться, – закричав Сербин, – хiба так можна!

– Мовчи, – вiдповiв йому Дудка.

– Так, – гордовито сказав вiн, – я холоп царя московського й вiрний слуга його, це правда. Всi ми тут холопи царя московського i живемо його милостями. А твiй Брюховецький хiба не власною рукою пiдписувався «вiрний холоп i пiднiжок пресвiтлого престолу». Так то ж гетьман, а ми люди маленькi.

– От причепився з цим Брюховецьким. І той лизався з Москвою, i ти лижешся! Ми такого гетьмана як скаженого собаку забили.