Олмейрова примха

– Силенна сила грошей – бiльше, нiж у Гедiга. – Потiм, помовчавши саме стiльки, щоб дати слухачам отямитись од дива, пiсля такого неймовiрного повiдомлення, пошепки додав: – Знаете, вiн винайшов рiчку».

Правда, вiн винайшов рiчку. Цей факт ставив старого Лiнгарда понад усiма морцями-авантурниками, що вели справи з Гедiгом, п’ючи шампан, граючи та виспiвуючи галасливих пiсень удень i залицяючись до дiвчат-полукровок на широких верандах готелю «Сен-да» ввечерi. Цiею рiчкою, що вхiд до неi лише сам вiн знав, Лiнгард возив манчестерську мануфактуру, бронзовi гонги, рушницi та порох.

Його бриг «Блискавка», яким вiн сам керував при такiй оказii, зникав тихенько з рейду вночi, тодi як його товаришi мiцно спали по нiчнiй пиятицi. Лiнгард лише пiсля того виходив на палубу, коли бачив, як вони, упившись, валилися пiд стiл, тодi як на нього питво не робило найменшого впливу. Чимало було охочих простежити за ним та знайти цю краiну, багату на гутаперчу, iндiйський очерет, перловi мушлi, пташинi гнiзда, вiск та гуму. Але маленька «Блискавка» могла випередити кожний корабель у цих морях. Декотрi з цiкавих порозбивалися на мiлинах та коралових рифах i, втративши все, ледве врятували життя iз жахливоi пастки цього сонячною усмiшкою осяяного моря. Іншi зневiрилися. А зеленi лагiднi острови багато рокiв ховали вхiд до обiтованоi землi, держачи таемницю з жорстокою лагiднiстю тропiчноi вдачi. Тим часом Лiнгард iздив туди й сюди в своi таемнi та вiдомi всiм експедицii, зробившись героем в очах Олмейрових одчайдушнiстю своiх пригод та неймовiрно великими прибутками. Вiн видався якимсь казковим велетнем юнаковi, коли вперше прийшов до комори, пробуркотiвши: «Як ся маете?» – Вiнковi та привiтавши Гедiга, господаря, галасливим: «Здоров, старий пiрате! Живий iще?» – як вступ до якоiсь торговельноi умови, що мала вiдбутися за маленькими зеленими дверима. Часто увечерi, коли в порожнiй крамницi панувала вже тиша, Олмейр, збираючи папери, щоб разом з Вiнком iти до його домiвки, де вiн оселився, спинявся, прислухаючись до гармидеру палкоi суперечки в особистому кабiнетi господаревому. Вiн чув глухе монотонне буркотiння Гедiгове та галасливi заперечення Лiнгардовi – двох псiв, що гризлися за маслак, – та Олмейровi вчувалася тут суперечка титанiв – змагання богiв.

Щось через рiк, часто здибуючися з Олмейром у комерцiйних справах, Лiнгард якось раптом, i як на стороннього спостерiгача, несподiвано, вiдчув приязнь до молодоi людини.