Олмейрова примха

Марула, легко перестрибнувши через низьку бамбукову огорожу, прокрався непомiтно крiзь бананову плантацiю до мулкого берега струмка, тодi як Нiна поволi попростувала додому подавати батьковi iжу, як вiн того завжди вимагав. Цього вечора Олмейр почував себе досить щасливим. Всю працю було майже скiнчено, взавтра вiн спустить на воду човни. В уявi вже бачив скарби майже в руках i, держачи олив’яну ложку, забув про тарiлку рису, що стояла перед ним, упиваючись пишним бенкетом, який дадуть на честь його прибуття до Амстердама.

Нiна, сидячи в довгому крiслi, слухала неуважно одрубистi беззмiстовнi речення, що зривалися з батькових уст. Експедицiя! Золото! Хiба це все ii обходить? Але коли батько згадав Дейна Марулу, дiвчина вся насторожилась. Дейн поiде взавтра бригом униз рiчкою й повернеться за кiлька день, говорив Олмейр. Дуже неприемна оця затримка. Лише Дейн повернеться, вони, не гаючи часу, вирушать у дорогу, бо вода в рiчцi прибувае. Вiн не здивуеться, якщо почнеться повiнь. Одсунувши нетерплячим рухом тарiлку, встав од столу. Але Нiна вже не слухала його. Дейн поiде! Тому вiн i наказав iй тим лагiдно-владним тоном, якому вона з такою радiстю корилася, зустрiти його на свiтанку в струмку Буланджi. Чи ж е весла в ii човнi? – думала вона. Чи все в ньому як слiд? iй доведеться вирушати ще вдосвiта, о четвертiй ранку, всього за кiлька годин вiдтепер.

Подумала, що iй не завадить одпочити перед тим, як вирушати в довгу плавбу вдосвiта, й пiдвелася з крiсла.

Лампа горiла тьмяно, i батько, стомлений цiлоденною працею, лежав уже в гамаку. Нiна погасила лампу й увiйшла до великоi кiмнати, лiворуч передпокою, в якiй жила разом iз матiр’ю. Вона побачила, що мiсiс Олмейр, уставши з купи мат у кутку кiмнати, яка правила iй за постiль, нахилилася над одчиненою величезною дерев’яною своею скринею. Долi стояла половинка кокосовоi шкаралупи, налита олiею з бавовняною ганчiрочкою, заправленою замiсть гнота, i крiзь чорний запашний дим на мiсiс Олмейр падав червоний ореол свiтла. Спина ii була зiгнута, а голова й плечi заховались у глибокiй скринi. Вона нишпорила руками всерединi, звiдки лунав тихий дзенькiт немов срiбних монет. Спочатку не помiтила дочки, й Нiна, спинившись мовчки позад неi, дивилася на силу маленьких полотняних торбинок на днi скринi, звiдки мати виймала жменями блискучi гульдени та мексиканськi долари, пропускаючи iх струмочком крiзь пальцi, що скидалися на кiгтi.