Звичай бiлої людини = The White Man's Way

А ii так багато, пливти по нiй так далеко! Їдеш десять снiв, двадцять снiв, сорок, – вiн полiчив днi на пальцях, – i весь час вода, погана вода. Потiм приiдемо до великого селища, людей там сила, як ото комарiв улiтку. Вiгвами – ого-го, якi високi, як десять, двадцять сосон! Хай-ю скукум!…

Вiн затнувся, кинувши благальний погляд на Мейлмюта Кiда, потiм почав старанно показувати знаками, як можна поставити одна на одну двадцять сосон. Мейлмют Кiд глузливо всмiхнувся; та очi Рут розширилися вiд подиву i втiхи.

Вона майже не вiрила у слова чоловiка, гадала, що вiн жартуе, i така ласка тiшила бiдне жiноче серце.

– А потiм сядемо у… у скриню i – пф! – поiхали. – Вiн пiдкинув порожню чашку в повiтря i, спритно впiймавши ii, закричав: – А потiм – пф-ф! – i приiхали. О, великi шамани! Ти iдеш у Форт-Юкон, а я до Арктiк-сiтi – двадцять п’ять снiв – велика мотузка тягнеться, я хапаю мотузку i кажу: «Алло, Рут! Як ся маеш?» – а ти кажеш: «Це ти, чоловiченьку?» Я кажу: «Так». А ти кажеш: «Не можна спекти гарний хлiб: соди немае».

Я кажу: «Подивися в коморi, пiд борошном. Бувай!» Ти iдеш до комори i знаходиш соду. І весь час ти у Форт-Юконi, я – в Арктiк-сiтi. Отакi вони, шамани!

Рут так наiвно всмiхнулася цiй чарiвнiй iсторii, що обое чоловiкiв розреготалися вголос. Та собача гризня надворi поклала край оповiдi про дива далекого краю, а на той час, коли собак угамували, жiнка вже встигла прив’язати нарти, i все було готово для подорожi.

– Ану, Лисий! Ану, руш!

Мейсон ляснув нагаем i, коли собаки зрушили з мiсця, вiдштовхнув нарти поворотною жердиною.

Рут iхала за ним слiдом на другiй запряжцi, а Мейлмют Кiд, допомагаючи iй рушити, лишався позаду. Дужий i суворий чоловiк, здатний ударом звалити бика, вiн не мiг бити нещасних тварин i жалiв iх, що погоничi собак роблять не часто. Бувало, вiн ледь не плакав iз жалю, дивлячись на них.

– Ану, вперед, кульгавцi ви бiдолашнi! – пробурчав вiн пiсля кiлькох марних спроб зрушити нарти.

Але зрештою його терпiння було винагороджене, i собаки, хоч i з болiсним виском, поспiшили вслiд за своiми товаришами.

Розмови припинилися. Знегоди шляху не дозволяють такоi розкошi. А подорож у пiвнiчнiм краю – це найтяжча праця з усiх, що е в свiтi. Щасливий той, хто цiною мовчання витримае день такоi дороги – хоча б по битому шляху.

Але найтяжча праця – торувати шлях. При кожному кроцi широкi плетенi лижi провалюються, i снiг сягае колiн.