Звичай бiлої людини = The White Man's Way

Якщо дивитися тверезо, це був простий розрахунок: три життя проти одного – приреченого. Але вiн вагався. П’ять рокiв плiч-о-плiч, на рiчках i стежинах, на стоянках, у копальнях, перед лицем смертi на полюваннi, у повiнь, у голод, – ось що пов’язувало iх iз Мейсоном. Ця дружба була такою мiцною, що вiн iнодi несвiдомо ревнував до Рут, – iз першого дня, коли вона стала мiж ними. А тепер вiн мусить власноруч розiрвати цей зв’язок.

Вiн молив Бога, щоб назустрiч трапився лось, хоча б один лось, – але, здавалося, вся звiрина покинула цю землю, i пiзно ввечерi вiн, знесилений, приплентався до стоянки з порожнiми руками та важким серцем.

Собачий гавкiт i вiдчайдушнi крики Рут змусили його поспiшити.

Пiдбiгши до мiсця, вiн побачив, що жiнка борониться сокирою вiд оскаженiлоi зграi. Собаки порушили залiзний закон хазяiв i накинулися на iжу. Перехопивши рушницю за ствол, Кiд кинувся на помiч, i давня гра природного вiдбору постала у всiй своiй первiснiй жорстокостi. Рушниця й сокира здiймалися й опускалися, то влучаючи в цiль, то мимо, розмiрено та безнастанно; волохатi тiла кидалися туди й сюди, очi в собак палали, з пащек капала слина.

Людина i звiр стялись у лютiй сутичцi за першiсть. Потiм побитi собаки вiдповзли вiд вогнища, зализуючи рани i жалiбно скiмлячи до далеких зiрок.

Весь запас сушених лососiв був знищений, i на двiстi миль шляху лишалося не бiльше п’яти фунтiв борошна. Рут повернулася до чоловiка, а Мейлмют Кiд обiдрав i розрубав на шматки ще тепле тiло одного з собак, череп якого був проламаний сокирою.

Кожний шматок вiн надiйно сховав, а шкуру i нутрощi кинув недавнiм товаришам убитого собаки.

Ранок принiс новi клопоти. Собаки гризлися. Жертвою зграi стала Кармен, що досi чiплялася за свое вбоге життя. Не допомогла i покара – собаки вищали й звивалися пiд ударами нагая, та розбiглися лише тодi, коли вiд здобичi не лишилося нiчого – нi кiсток, нi шкури.

Мейлмют Кiд працював, прислухаючись до марення Мейсона, який знов повернувся у Теннессi й виголошував довгi безладнi промови, звертаючись до своiх колишнiх парафiян.

Поблизу росли сосни, i це полегшило справу. Рут дивилася, як Мейлмют Кiд ладнае схованку, подiбну до тоi, що влаштовують мисливцi, аби вберегти м’ясо вiд росомах та собак. Вiн прихилив верхiвки двох молодих сосон одна до одноi i, нагнувши iх майже до самоi землi, зв’язав ременями з оленячоi шкiри. Потiм приборкав собак ударами нагая, запрiг iх у нарти i поклав туди все, окрiм шкур, у якi був закутаний Мейсон.