Американська трагедія. Книга 1

– А я почну з вiскi й содовоi, – урочисто промовив Поль Шiл, вивчаючи тимчасом список м’ясних страв.

– Увiльнiть мене сьогоднi вiд ваших коктейлiв, – весело, але рiшуче заявив Ретерер. – Я сказав, що не буду сьогоднi багато пити, – i не буду. З мене досить склянки рейнвейну iз зельтерською.

– Нi, ви тiльки послухайте, – висловлюючи невдоволення, гукнув Хегланд. – Вiн почне з рейнвейну! І це вiн, старий любитель манхеттенського! Що з тобою скоiлося, Томмi? Адже ти, на мою думку, хотiв повеселитися?

– Я й хочу, – заперечив Ретерер.

– Але хiба не можна веселитися, поки не видудлиш усе, що тут тiльки е пити? Сьогоднi я хочу бути тверезий, не хочу бiльш одержувати догани вранцi, i не одержу, якщо розумiтиму, що роблю. Минулого разу я ледве вилiз на роботу.

– Правильно! – пiдтримав Артур Кiнселла. – Я теж не хочу напиватися так, щоб втрачати розум. Але ще зарано турбуватись про це.

– А ти, Хiгбi? – звернувся Хегланд до окатого юнака.

– Менi теж манхеттенського, – сказав той i, глянувши на офiцiанта, що стояв поруч, спитав: – Як справи, Деннiс?

– Не можу поскаржитись, – вiдповiв офiцiант.

– Останнiми днями зовсiм добре. А як справи в готелi?

– Прекрасно, прекрасно, – весело вiдповiв Хiгбi, вивчаючи меню.

– А ти, Грiфiтс? Що ти питимеш? – спитав Хегланд.

Вiн був обраний за церемонiймейстера, щоб стежити за виконанням замовлень, сплатити рахунок, дати чайовi, i тепер виконував свою роль.

– Хто? Я? О, я… – вигукнув Клайд, досить-таки збентежений цим питанням.

Адже вiн нiколи до цiеi хвилини не доторкався нi до чого мiцнiшого за каву чи морозива з содовою водою i тепер був трохи наляканий веселою розв’язнiстю, з якою iншi замовляли коктейлi й вiскi. Звичайно, вiн не мiг зайти так далеко… проте вiн давно знав з 'iх розмов, що в такi вечори вони всi п’ють, i не уявляв собi, як можна вiдстати вiд iнших. Що вони думатимуть про нього, якщо вiн вiдмовиться пити? Потрапивши до цiеi компанii, вiн весь час намагався здаватися такою самою досвiдченою свiтською людиною, як i вони.

І проте вiн ясно вiдчував за плечима тi роки, коли йому безперервно товкмачили про «жахи» пиятики й поганоi компанii. В глибинi душi Клайд давно вже повставав проти всiх цих текстiв i речень, на якi завжди посилалися його батьки, i глибоко зневажав за тупiсть i нiкчемнiсть обiрвану юрбу нероб i невдах, яких у мiсii Грiфiтсiв намагалися рятувати, – i все-таки тепер вiн завагався.