Американська трагедія. Книга 1

– Не кажiть менi про iжу! – вигукнула Грета Мiллер, спокiйно розглядаючи Клайда, немов вирiшуючи в думках, чи вартий вiн уваги, i, вирiшивши, що вартий, пояснила: – Скiльки нам сьогоднi доведеться з’iсти: i морозиво, i пирiг, i тiстечка, i сен-двiчi. Ми якраз прийшли попередити Луiзу, щоб вона не дуже наiдалася. Знаеш, Том, Кiттi Кiн справляе день народження. В неi буде величезний пирiг i сила всякоi всячини. Адже ти прийдеш потiм туди, так? – закiнчила вона, подумавши, що, можливо, з Ретерером прийде й Клайд.

– Не думаю, – спокiйно вiдповiв Ретерер. – Ми з Клайдом збиралися пiсля обiду пiти до театру.

– Це ж глупство! – вставила Гортензiя Брiгс головним чином тому, щоб привернути до себе увагу, центром якоi досi була Грета. Вона все ще стояла бiля дзеркала i тепер обернулася, щоб послати спокусливу усмiшку всiм i особливо Клайдовi, в чий бiк, як iй здавалося, вже закинула вудку ii подруга. – По-моему, це безглуздо – йти до театру, коли можна пiти з нами до Кiттi i потанцювати.

– Звичайно, ви тiльки про танцi й думаете – i ви обидвi, i Луiза, – зауважив Ретерер (вiн iнодi умiв бути надзвичайно розсудливим). – Просто дивно, як це вам тiльки не хочеться iнколи вiдпочити. От я цiлий день на ногах i часом не вiдмовився би посидiти.

– Не кажiть менi про вiдпочинок! – заявила Грета Мiллер з гордовитою усмiшкою i зробила па лiворуч, наче готуючись полинути в танцi.

– У нас цей тиждень весь зайнятий. О, як! – вона закотила очi i трагiчно стиснула руки. – Просто жах, скiльки нам доведеться танцювати цiеi зими, – правда, Гортензiя? По четвергах, по п’ятницях, по суботах i недiлях. Ну й ну! От жах, правда ж?

Вона кокетливо лiчила днi по пальцях i усмiхалась до Клайда, нiби шукаючи в нього спiвчуття.

– Вгадай, Том, де ми були цими днями, – Луiза з Ральфом Торп, Гортензiя з Бертом Гетлер, i я з Вiллi Бесiк?! В Пегрена, на Уебстер-авеню.

Побачив би ти, скiльки там було народу! Ми танцювали до четвертоi години ранку. Я думала, що в мене пiдломляться ноги. Навiть не пам’ятаю, коли я так стомлювалася.

– Та вже ж! – втрутилася Гортензiя, трагiчно звiвши руки до небес. – Я думала, що не зможу працювати наступного ранку. В мене так заплющувались очi, що я насилу бачила покупцiв. А мама так хвилювалася! Просто жах! Вона досi не може опам’ятатися.