Американська трагедія. Книга 1

По суботах i по недiлях ще нiчого, але тепер ми танцюемо й серед тижня, а менi вранцi о сьомiй годинi вставати, i вже тут менi вiд мами так перепадае – ну й ну!

– Я ii добре розумiю, – сказала м-с Ретерер, що якраз увiйшла з блюдом картоплi й хлiбом. – Ви занедужаете, якщо не дасте собi перепочинку, i Луiза теж. Я все кажу iй, що вона не зможе працювати i втратить посаду, якщо так мало спатиме. Але вона так само як i Том: скiльки я не кажу – анiтрошечки не слухаеться.

– Ну, мамо, ти ж знаеш, яка в мене робота, не можу я рано повертатися додому, – тiльки й вiдповiв Ретерер.

– Та я померла б з нудьги, якби менi довелося просидiти вечiр удома! – вигукнула Гортензiя Брiгс. – Цiлий день працюеш, треба ж i повеселитися трошки.

Як у них приемно в домi, думав Клайд. Як легко, вiльно! І як задирливо й весело тримаються цi дiвчата. Очевидно, iх батьки не бачать у цьому нiчого поганого. От коли б у нього була така гарненька подруга, як ця Гортензiя Брiгс, з маленьким хтивим ротиком i блискучими зухвалими очима…

– Досить менi, коли я двiчi на тиждень висплюся, – заявила Грета Мiллер.

– Батько думае, що я божевiльна, а менi просто шкiдливо багато спати.

Вона весело розсмiялася. А Клайд захоплено слухав ii, незважаючи на всi неправильнi й вульгарнi звороти, якими вона пересипала свою мову. Ось втiлення юностi, веселостi, волi й любовi до життя!..

В цю хвилину вхiднi дверi вiдчинились, i швидко ввiйшла Луiза Ретерер, струнка дужа дiвчина, середня на зрiст, в накидцi на червонiй пiдбивцi i в м’якому блакитному фетровому капелюшку, насунутому на очi.

Луiза була моторнiша й енергiйнiша за свого брата, лагiднiша за своiх обох подруг, i притому не менш гарненька.

– От хто в нас! – вигукнула вона. – Цi два дiвчиська i додому прилетiли ранiш за мене! А я сьогоднi застрягла через плутанину в звiтнiй книжцi. Довелось давати пояснення в конторi. І зовсiм я не винна, можете повiрити. Просто вони не розбирають мого почерку. – І тут тiльки помiтивши Клайда, вона вигукнула: – Іду на парi, що знаю, хто це! Ви – мiстер Грiфiтс! Том багато говорив про вас.

Я все дивувалася, чому вiн досi не приводив вас.

І Клайд, якому це лестило, промимрив, що вiн радий був би познайомитись ранiше.

Обидвi гостi разом з Луiзою пiшли до маленькоi спальнi – про щось порадитись, але незабаром знову з’явились i пiсля наполегливого вмовляння, в якому по сутi не було потреби, вирiшили залишитися.