Американська трагедія. Книга 1

Загальна веселiсть вiд цього неабияк пiднеслася, вiдносини мiж юнаками й дiвчатами стали iнтимнiшi, флiрт смiливiший. Гортензiя, Луiза i Грета теж брали в цьому участь. Часом спалахували сварки. І певно, тут вважалося звичайнiсiнькою справою, коли хлопець обiймав дiвчину десь за дверима, або тримав ii в себе на колiнах, сидячи на стiльцi в якомусь затишному куточку, або напiвлежав з нею на диванi, нашiптуючи iнтимнi i, безсумнiвно, приемнi iй визнання. Щоправда, Клайд жодного разу не помiтив, щоб Гортензiя лежала в такiй позi на диванi, але й вона, як вiн бачив, спокiйнiсiнько сiдала на колiна до рiзних юнакiв i перешiптувалася з ними за дверима.

І це так збентежувало i сердило його, що вiн вирiшив бiльше не мати з нею нiчого: вона була надто доступна, вульгарна й нерозсудлива. Щоб не здаватися менш свiтською й досвiдченою людиною, нiж iншi, Клайд куштував усi напоi, якi йому пропонували, поки, нарештi, не набрався невластивоi для нього хоробростi i зухвалостi, – тут вiн наважився, чи то благаючи, чи то дорiкаючи, заговорити з Гортензiею про ii надто вiльну поведiнку.

– Ви кокетка, от що. Вам однаково, кому крутити голову, так?

Вiн сказав це, танцюючи з нею пiсля першоi години ночi.

Юнак на прiзвище Уiлкiс грав на досить-таки розладнаному пiанiно, а Гортензiя з добродушним i кокетливим виразом обличчя показувала Клайдовi новi па i дивилась на нього томно й весело.

– Що ви хочете сказати? Не розумiю.

– Ах, не розумiете? – сказав Клайд сердито, а проте з удаваною усмiшкою, якою вiн хотiв приховати свiй справжнiй настрiй.

– Я вже чув про вас. Ви всiм крутите голови.

– Ось як? – вигукнула вона роздратовано. – Ну, вам я, здаеться, не дуже намагалася закрутити голову?

– Та ну, не гнiвайтеся, – сказав вiн благально i разом з тим буркотливо, побоюючись ii. – Я не хотiв сказати нiчого образливого. Адже ви дозволяете багатьом хлопцям упадати бiля вас. В усякому разi ви iм подобаетесь.

– Ну, так, звичайно, подобаюсь.

Але що ж я можу зробити?

– Та ось я що вам скажу, – хвалькувато, з завзяттям випалив вiн. – Я можу витрачати на вас далеко бiльше, нiж будь-хто з них. У мене грошей вистачить.

Тiльки за хвилину перед цим вiн подумав про п’ятдесят п’ять доларiв, якi тихенько лежали в його кишенi.

– О, не знаю, – заперечила вона, дуже зацiкавлена цiею, так би мовити, грошовою пропозицiею i водночас дуже горда своею здатнiстю так запалювати мало не всiх юнакiв.