Американська трагедія. Книга 1

– Вона знову й знову поверталася перед дзеркалом, зовсiм забувши про Рубiн-штейна i про те, що ii одверте захоплення жакетом може вплинути на цiну. Потiм додала: – А скiльки коштуе?

– Ну, бачте, справжня цiна жакетовi двiстi доларiв, – хитро почав мiстер Рубiнштейн, але, помiтивши тiнь безнадiйностi, що промайнула на обличчi Гортензii, поквапливо додав:

– Це здаеться величезною сумою, але ми й не заправимо так дорого. Наша цiна – пiвтораста. От якби ви знайшли такий жакет у Джерiка – там би заплатили всi двiстi.

Тут у нас маленьке примiщення, не доводиться платити великоi оренди… А жакет коштуе всi двiстi, до останнього цента…

– Нi, це страшна цiна, просто жахлива! – сумно вигукнула Гортензiя i почала скидати жакет. Їй здавалося, що в неi забирають мало не все найдорожче в життi. – В Бiгса i Бека за таку цiну скiльки завгодно жакетiв – i бобровi, i з норки, i так само шикарнi.

– Можливо, можливо. Але це все не те, – уперто повторював м-р Рубiнштейн. – Тiльки погляньте на нього ще раз. Погляньте на комiр! Невже ви думаете, що знайдете там такий жакет? Якщо ви знайдете, я сам куплю його i вiддам вам за сто доларiв.

Це зовсiм виняткова рiч: копiя одного з найшикарнiших жакетiв, якi продавалися в Нью-Йорку перед початком сезону. Першокласна рiч. Ви нiде не знайдете такого.

– Однаково, сто п’ятдесят доларiв я не можу заплатити, – сумно проказала Гортензiя, одягаючи свiй старий сукняний жакет з хутряним комiром та манжетами i йдучи до дверей.

– Зачекайте! Вам подобаеться жакет? – розсудливо сказав Рубiнштейн, вирiшивши, що й сто доларiв цiна не по ii кишенi, якщо тiльки не поповнить ii який-небудь прихильник.

– Ця рiч насправдi коштуе двiстi доларiв. Я вам це прямо кажу. Наша цiна – пiвтораста. Та коли вам так хочеться одержати цю рiч – гаразд, я спущу й продам за сто двадцять п’ять. Це однаково що даром. Така чудова дiвчина, звичайно, легко може знайти дюжину молодих хлопцiв, якi з радiстю куплять цю шубку, щоб подарувати iй. Я б сам подарував ii вам, коли б знав, що ви будете милi зi мною.

Вiн увесь розпалився в якнайприемнiшiй усмiшцi, i Гортензiя, зрозумiвши змiст пропозицii i обурившись (тому, що вона походила саме вiд цiеi людини), злегка вiдступила назад. Але iй зовсiм не був неприемний так умiло вставлений у цю пропозицiю комплiмент. Та проте вона не така вульгарна, щоб дозволяти кожному стрiчному робити iй подарунки. Нi в якому разi. Це можна дозволяти тiльки тому, хто iй подобаеться, або принаймнi тому, хто в неi закоханий.